Йордана Дранчук поділилася світлинами центрального корпусу ІФНМУ, які вона зробила в рамках цього проекту.
Вона звернулася за консультацією щодо локацій для зйомок до авторки ініціативи "Франківськ, який треба берегти" Марії Козакевич. Фотографувалии балерин та музикантів різного віку на фоні фасадів, балконів, ліпнини.
Нагадаємо, Марія Козакевич ініціювала фотопроект, щоби привернути увагу до архітектури міста. В підсумку має бути календар, для якого виберуть 12 кращих фотографій.
Йордана Дранчук працює у впізнаваних місцях, але шукає такі ракурси, щоби ті не "прочитувалися".
"Моя Alma Mater. Будівля, куди щотижня приїжджав мій прадід у робочих питаннях, коли вона ще була дирекцією залізниць, – пише Йордана Дранчук про центральний корпус ІФНМУ. – Будівля, під якою пив тато валідол і намотував кола, коли я вступала до медакадемії. Де я прожила кращі роки свого студентства і праці. Де стіни пахнуть загадками і кожен крок у вишуканій тиші відлунює інтелігентним спокоєм".
Цікаву інформацію про історичну будівлю університету зібрала Марія Козакевич, йдеться на сайті університету.
Довідково: Австрійська дирекція залізниці – пам'ятка архітектури, регіональна дирекція австрійської залізниці у місті Станиславів (нині Івано-Франківськ). Нині головний корпус Івано-Франківського національного медичного університету (вулиця Галицька, 2).
Залізниця завжди несла за собою прогрес і розвиток, тому коли наприкінці ХІХ століття постало питання розширення мережі колій та назріла потреба у регіональній дирекції, за таку можливість боролись кілька міст. В 1892 році справу відкриття нової дирекції вирішили на користь Станиславова. Вирішальним фактором було те, що керівником державних залізниць Австро-Угорщини у той час був уродженець Галичини Леон Білінській, який усіляко лобіював наше місто. На його честь навіть назвали цілий район "Леонівка", де селились переважно залізничники. Зараз це вулиця Тарнавського.
Представники державних залізниць поставили перед магістратом жорсткі умови. Той мав збудувати окремий великий будинок на 70 покоїв і 30 кабінетів, коштом 170 000 ринських, не пізніше 1 липня 1894 року. Проект розробив архітектор технічного відділу залізниць у Відні Ернест Баудіш. Наглядати за роботами призначили інженера Яна Кудельського.
Будівництво розпочали 3 липня 1883 року. Влітку на будові працювало 350 робітників, з яких 100 мулярів. Оздоблення фасадів виконували львів'яни Петро Гарасимович і Станіслав Левандовський, розписи інтер'єрів – Райхель і Пельц, теж зі Львова. Першим директором став Людвик Вежбицький.
Кам’яниця була другою чотириповерхівкою Станиславова, споруджена у стилі еклектики, мала 13 вікон по головному фасаду та портик із чотирма колонами. Цікаво, що це єдиний будинок у місті, який один утворює квартал, тобто з усіх боків його оточують різні вулиці і навколо нього можна проїхати на автомобілі. Перший поверх зайняв "Банк станиславівської землі" та численні магазини.
У 1914 для залізниць була збудована нова дирекція, а в стару будівлю перебрався магістрат.
У липні 1944 року будинок дивом пережив бомбардування міста.
У 1945 тут розмістився головний корпус новоствореного медінституту, тепер ІФНМУ.
