22 серпня минає рік від загибелі майора поліції з Прикарпаття Ігоря Мартинюка, який з 2014 року воював в АТО, на його рахунку — десятки ротацій та врятовані життя побратимів і мирних жителів, пише КУРС з посиланням на обласну поліцію.
Як йдеться у дописі, Ігор змалку знав, ким буде, він хотів захищати й бути серед найкращих. З дитинства активно займався спортом, ходив на бокс, навчався в політехнічному коледжі. Далі була строкова служба в Маріуполі.
У 2005 році Ігор Мартинюк здійснив мрію — поступив у вищий навчальний заклад та потрапив у спецпідрозділ тодішньої міліції. Ігор пройшов жорсткий відбір єдиним зі своєї групи.
”Тоді відбір проходили вісім чоловік. Вимоги до заліків були дуже високими. З першого разу всі іспити й нормативи склав лише Ігор Мартинюк. Було одразу видно, наскільки він вмотивований служити та захищати”, — пригадує командир Михайло Ковалюк.
29 травня 2014 року біля гори Карачун поблизу Слов’янська Ігор мав сісти в гелікоптер Мі-8 разом із побратимами. В останній момент один із бійців наполіг, щоб Ігор вирушив із іншою групою на інший блокпост. За кілька хвилин гелікоптер Мі-8 збили терористи. Тоді загинуло 12 захисників — шість бійців Івано-Франківського спецпідрозділу тодішньої міліції, п’ять військовослужбовців та генерал-майор Нацгвардії Сергій Кульчицький.
”Я пам’ятаю той день, 29 травня. Побачила в телевізорі, що сталося. Дзвоню — не відповідає. Минуло пів години, і мій Ігорчик телефонує: “Мамусю, не плач, я живий!”. Я вже тоді зрозуміла, яке там пекло. Коли ми були у Франківську на похоронах, я дивилася на тих матерів, які ховали синів, і думала: Боже, як вони це переживають? Я й не знала, що мене це теж чекає…” — зі сльозами згадує мати Роза Мартинюк.
Доля знову випробувала поліцейського під час повномасштабного вторгнення. Він служив водієм бронемашини у стрілецькому батальйоні. Торік у квітні під час ротації побратимів у транспортний засіб залетів ворожий дрон із кумулятивним зарядом. Вибух стався прямо в салоні, броню пропекло, усі члени екіпажу отримали поранення.
Попри біль, Ігор вивів пошкоджену машину в безпечну посадку. Так він врятував захисників від повторного удару. А потім під вогнем довіз усіх поранених до місця дислокації.
Після лікування поліцейський не затримався на Прикарпатті та знову повернувся на фронт.
”Смерть уже двічі дивилася йому в очі, але Ігор лише заспокоював рідних”, — йдеться у дописі.
22 серпня 2025 року на Донеччині Ігор Мартинюк врятував від загибелі двох маленьких цуценят. Дорогою зателефонував матері й сказав, що привезе з фронту двох нових друзів. А за кілька годин ворожі ракети влучили в логістичний пункт, де поліцейський разом із побратимом готував транспорт для ротації.
Ігор отримав важкі поранення, а дорогою до лікарні його серце зупинилося. Врятованих цуценят, як і просив Ігор, довезли до Коломиї. Їх назвали Крама і Дружок — на честь українських міст Краматорська та Дружківки. Вони стали останнім живим подарунком, який Ігор залишив своїм найріднішим: Дружок тепер живе у мами Ігоря, а Крама — у дружини Мар’яни та сина Назарчика.
Нагадаємо, що 1 жовтня 2025 року Ігорю Мартинюку відкрили меморіальну дошку на фасаді Коломийського ліцею №5 імені Тараса Шевченка.
