“Причина онкології – образа. Коли твоє тіло наповнене любов’ю до себе, ти розширюєшся й кожна клітинка дихає й радіє життю. Коли ти ображаєшся на себе, ти відразу ж стискаєшся і заперечуєш себе саму. У цей момент твоє тіло отримує сигнал про нелюбов до себе й запускає програму формування вогнища для розвитку онкозахвонювання”, – цитує брошуру, яку видає мережа сучасних лабораторій, Уляна Супрун. Медичку обурило поєднання цих абсолютно вигаданих тез про рак та лабораторії, де роблять прогресивні дослідження для пацієнтів із таким діагнозом.
“Вийшов матеріал психологині Тетяни Дугельної, – називає авторку Супрун. – Вона стверджує, що причина онкозахворювань – образи. Мовляв, існує така собі “програма самознищення тих, хто не зміг навчитися полюбити себе”. Тетяна впевнена, що нібито ті, хто починають любити себе, “перезапускають своє здоров’я та зцілюються на різних етапах онкозахворювань”.
Твердження про психосоматику онкозахворювань не мають жодних наукових обґрунтувань. Рак – це не психосоматична хвороба. В даний час тема раку – одна з найбільш досліджуваних у світі. На жаль, це не заважає поширенню величезної кількості інформаційного сміття, фейків і псевдопорад щодо причин розвитку та методів лікування раку, зазначає Супрун.
Рак – це ціла група хвороб. Науково доведено, що він виникає через мутацію або дію вірусу. Одна чи кілька клітин починають безконтрольно ділитися. Пухлина збільшується і метастазує – поширюється в інші частини тіла. Існує понад 200 типів раку, кожен з яких має свої механізми розвитку, клінічну картину, потребує окремої терапії, і, на жаль, по-своєму вбиває.
“Жодні емоції не викликають рак. Причина у молекулярних механізмах та імовірностях. Стан людини до захворювання і під час терапії дійсно має вплив на імунну систему. Але це не причина раку. Людина, що постійно переживає хронічний стрес чи депресивний розлад, через дію гормону кортизолу і запальні процеси може мати ослаблення однієї з протипухлинних ланок імунітету.
Водночас вона “мало піклується про себе” через той самий депресивний розлад, брак грошей чи порушення або брак сну. Звісно, психологічно виснажена людина більш схильна ображатися. Але образи не викликають рак, а любов до себе йому не запобігає. Важливо не плутати поняття і причинно-наслідокові зв’язку”, – розтлумачує Уляна Супрун.
На ймовірність розвитку раку можуть впливати спосіб життя та спадковість. У наших клітинах постійно відбуваються та здебільшого виправляються мутації, а клітини, що почали аномально виглядати і поводитись (ділитися, кріпитися до інших клітин) – знищує імунна система. Та подекуди мутації зачіпають гени, що визначають поділ клітин і їх взаємодію з іншими клітинами, і не виправляються, а патруль з боку імунної системи їх оминає. Так виникає рак. Це дуже спрощене пояснення.
Тобто рак – це питання ймовірності, статистичного шансу, а не закономірної спеціальної програми нашого організму. Саме тому, коли ми говоримо про спосіб життя і вплив довкілля, ми кажемо “збільшує ймовірність раку”, а не “викликає рак”.
Науково обґрунтовані фактори ризику раку такі:
▪️ Спадковість: ретинобластома, рак молочної залози та яєчників
▪️ Вік: із віком шанси розвитку раку зростають – рак легень розвивається, наприклад, після кількох десятиліть куріння, а не в юності
▪️ Стать: є гормон-залежні типи раку
▪️ Вага: суттєве збільшення індексу маси тіла збільшує ймовірність раку підшлункової залози та прямої кишки
▪️ Довкілля та виробничі фактори: ультрафіолет, радіаційне випромінювання, важкі метали чи бензопірени в середовищі.
▪️ Спосіб життя: куріння, споживання алкоголю
▪️ Виробничі: постійний вплив канцерогенів, хімікатів та радіоактивних матеріалів на робочому місці
▪️ Віруси: вірус папіломи людини, вірус гепатиту С
Але підстав говорити про вплив думок, образ на появу раку немає – дослідження не виявили причинно-наслідкового зв’язку.
“Твердження про те, що пацієнти з онкозахворюваннями нібито самі винні у своїх хворобах, бо недостатньо себе любили і мали образи – це з тієї ж категорії, що й звинувачення жертв насильства в тому, що вони самі спровокували насильника. Зневага до проблеми може спричинити у пацієнтів ще сильнішу депресію та зневіру тоді, коли вони потребують підтримки”, – переконана Супрун.
Онкохворим потрібно надавати психологічну допомогу, заважати розвитку депресії та тривожності, що часто супроводжують рак, і жодним чином не плекати в них почуття провини, підсумовує очільниця МОЗ.