Андрій Стефурак, захисник України, який підірвався на міні у листопаді минулого року під Соледаром, лікується в Івано-Франківській ОКЛ.
Хлопець прийшов на службу до Збройних сил України у 2014 році, тоді йому було тільки 22. Три роки по тому Андрій завершив службу, однак повернувся за власним рішенням у лютому 2022 року.
Історію Андрія розповіли на сайті МОЗ.
Перше поранення Андрій отримав під час ближнього бою: куля влучила в ніс з відстані 4-5 метрів.
«Можна вважати, що то мій другий день народження. Не всі бронежилети кулю витримують, а в мене ніс витримав», – жартує він, демонструючи той шматочок металу. У носі, до речі, залишився ще «сталевий наконечник» від кулі, який дістати не змогли.
Після лікування він разом із товаришами продовжував служити та давати відсіч ворогові. Вдруге захисника було поранено під Соледаром у листопаді – він підірвався на міні.
Боєць пригадує, що тієї ночі мав зустріти двох побратимів, яких прислали на підкріплення. Йти треба було в темряві понад 500 метрів посадкою. Говорить, що в один бік дійшов добре, а назад – був збитий з пантелику новим розривом снаряда і зайшов не в ту яму від розриву, в яку слід було, а в нову, пройшов ще кілька метрів і наступив на міну.
Він усвідомлював, що сталося. Відчував біль, однак був у свідомості. По рації вийшов на своїх командирів та сказав, що «трьохсотий».
На ту ногу, що постраждала найбільше, йому наклали два турнікети.
«Я відчував, що мені тут пробило, там покоцало, але через те, що джгут був затягнутий, не дуже відчував біль. Йде оніміння, біль чути, але він відчувається більше психологічно», – пригадує військовий.
Хвилин 40 його тягнули полем, ще приблизно стільки ж везли до лікарів. Надали першу медичну допомогу і транспортували до Дніпра, де Андрію ампутували ногу.
Захисник говорить, що там не було вже що рятувати. Та й часу минуло багато з моменту поранення.
«А ліву врятували, – показує Андрій. – Стопи отак не було. Великий палець ампутували наполовину, наступний – повністю. Ці два – декорація. І мізинця – половину. Тут все осколком пробито. Тут все поламано. Воно вже заживає».
З листопада військовослужбовець лікується в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні. Саме там він пройшов курс реабілітації та протезування. І це вперше, коли медики у закладі провели протезування військовому.
«Ми почали працювати з Андрієм ще в гострий період. А вже невдовзі перейшли до формування кукси для куксоприймача. Пізніше ми працювали з рубцем, трохи чекали, поки він загоїться, а згодом разом із командою нашого Центру розробили для Андрія індивідуальну програму реабілітації, щоби покращити його стан після оперативного втручання та перейти до інтенсивних занять», – розповідає фізичний терапевт Центру фізичної та реабілітаційної медицини обласної клінічної лікарні Максим Пащин.
Фахівці центру допомагали військовому встановити баланс, щоби згодом зі встановленим протезом він відчував рівновагу. Коли Андрій зміг стояти біля кушетки сам, не тримаючись за неї, тоді йому дали милиці й ставили ходу.
Через поранення лівої стопи це було непросто, та й загалом робота з куксою була довготривала, але зараз є результат, яким задоволені лікарі і сам Андрій. Важливо, що оплачувати йому нічого не довелося, оскільки протез встановили державним коштом.
Захисник говорить, що перемога близько, та зараз головна мета – почати ходити. А на зауваження про втрату ноги говорить, що хлопці і з більшими проблемами вертаються і почуваються нормально.
«Я не перший рік в армії. Зі скількома людьми служив, бачив усі хвилі мобілізації. Багато людей пройшло через мою роту. Я не ворожу наперед, а можу щиро і конкретно сказати, що цей рік – рік перемоги стовідсотково!».
Але війна, попри всі втрати та виклики, принесла Андрію кохану дівчину – Тетяну. Вона була госпітальєркою, потім працювала в госпіталі, на війні – з перших днів, тепер – у його батальйоні.
Андрій каже, що мотивацією почати якнайшвидше ходити для нього є бажання піти з Тетяною погуляти. Не на візку, а попід руку. Герой говорить, що після таких серйозних обставин люди змінюються – виробляється більш сильний та сталевий характер.
