Ігор із позивним Лютий — головний сержант стрілецької роти 4-го батальйону 102-ї окремої бригади. Він родом із Тернопільщини, а з 2002 року живе в Івано-Франківську, пише КУРС з посиланням на 102 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщина.
До війська Ігор долучився ще на початку січня 2022 року — до початку повномасштабного вторгнення Росії. До цього десять років працював у корпорації «Фоззі», а згодом їздив за кордон на будівництво.
Нещодавно військового відзначили почесним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» — за професіоналізм, лідерські якості та рішучість під час виконання військового обов’язку.
24 лютого Ігор зустрів уже в армії. Перші вибухи пролунали в Івано-Франківську.
“Тоді стало зрозуміло: те, чого всі сподівалися уникнути, почалося”, — згадує військовий.
«Сьогодні моя робота — люди»
Як головний сержант роти Ігор відповідає за особовий склад, бойову підготовку, дисципліну, зброю та загалом за готовність військовослужбовців виконувати завдання.
Особливо непросто, коли до підрозділу приходять люди без військового досвіду, частина з яких не готова одразу прийняти нову реальність. Тоді, каже Ігор, важливо говорити з ними та пояснювати прості речі — відповідальність за власний вибір і за тих, хто чекає вдома.
Нещодавно військовий повернувся з позиції, де провів понад 100 днів. Якщо описувати службу там одним словом, для нього це «обережність».
“Обережність, обережність і ще раз обережність. Війна зараз така, що дрон може висіти за сотню-дві метрів, а бачити тебе як на долоні. Скритність, уважність — це найперше, що має бути”, — пояснює Лютий.
На позиції Ігор по-новому зрозумів ціну речей, які у мирному житті майже не помічаєш. Наприклад, води.
“Їжі можна не мати день, два, навіть більше. Без води все набагато складніше. Доставку не завжди вдається організувати, тому доводиться шукати інші способи”, — каже боєць.
На одній із позицій військові навіть знайшли воду в системі опалення. Її очищали та використовували.
«Зранку, ввечері — обов’язково старався молитися»
Витримувати довгі місяці на позиції Ігорю допомагали думки про дружину та молитва.
“Зранку, ввечері — обов’язково старався молитися. Подякувати за день, подякувати за ніч, під час обстрілу — щоб припинилося. Це дуже сильно підтримувало”, — наголошує військовий.
Бували й моменти, коли здавалося, що виходу немає. Один із найважчих епізодів — поранення побратима, якого певний час не вдавалося евакуювати.
“Людина психологічно почала падати, але ми підтримували як могли. Хлопці стягнулися, збирали ліки. Це було дуже важко — в першу чергу психологічно”, — пригадує Ігор.
За його словами, найбільше тоді лякало, що через неправильне рішення ситуація може завершитися трагічно. Зрештою пораненого військового вдалося евакуювати.
«Боятися — це природно»
Тим, хто зараз сумнівається, чи варто долучатися до Сил оборони, Ігор радить не заперечувати власний страх.
“Боятися — це природно. Я так само боюся, бояться всі. Але якщо вже прийняв рішення, то дій”, — радить військовий.
Військовий радить людям враховувати власні навички під час вибору військової спеціальності.
Читайте також: 212 днів на позиції: історія бійця Пікассо зі 102-ї бригади
