Володимир Тищенко очолив Івано-Франківську обласну організацію партії «Голос» минулого року після парламентських виборів. Тоді «Голос» в Івано-Франківську обійшов «Свободу» і «Європейську Солідарність» з показником 18,4%, поступившись лише «Слузі народу». По округах в області «Голос» здобув третій результат серед партій. Однак його висуванці не змогли перемогти в жодному з одномандатних округів.
Колишній банкір, успішний підприємець Володимир Тищенко зараз вважає ту кампанію цінним досвідом і готує команду “Голосу” до місцевих виборів.
– Почнемо з однієї з топових тем останніх днів, яка струсонула суспільство і бізнес зокрема. Як банкір і підприємець, що ви думаєте про відставку голови НБУ Якова Смолія через політичний тиск?
Підприємцям потрібен сталий передбачуваний курс. Незалежно від того, займаються вони експортно-імпортними операціями чи ні. Коли є сталість, гарантована незалежністю НБУ від виконавчої влади, тоді можна планувати і працювати. А після відставки Якова Смолія з посади голови НБУ інвестори вже заявили про згортання інвестицій. Ми на порозі інфляції і фінансової кризи.
– Кажуть, у Зеленського просто інша «парадигма економіки», він вважає, що економіку треба «залити грошима», для цього потрібно відпустити курс і зробити емісію. Ви не припускаєте, що це може бути і не найгірше рішення?
Це одразу інфляція і негативні соціальні наслідки. Можливо, за певних умов така «парадигма» і спрацювала б. Але справа в тому, що Зеленський – не економіст. І незрозуміло, хто формує цю його думку. Якби це говорив фахівець, аргументував, показав план дій, ще можна було б прислухатися. Але коли про «заливання грошима» говорить людина, яка в цьому нічого не розуміє, це не надихає. Як казав попередній прем’єр-міністр, у питаннях економіки в Зеленського «туман в голові»…
От візьмемо їхню розпіарену антикризову програму – кредити під 5-7-9%. Вони ж фактично не видаються, їх неможливо отримати. Ми подавалися. Нам кажуть: не можемо вас прокредитувати, тому що ви збиткові. А як ми можемо бути прибуткові в період карантину? Якщо одне підприємство торгує бруківкою і поребриком, інше підприємство виробляє пиво. Реалізації нема, заклади закриті. То яким чином моє підприємство може бути прибуткове в цей час? Саме тому я й звернувся за кредитом, аби пережити цей період. А мені відмовляють, бо через карантин ми в збитках. Де логіка? Загнати всіх на карантин, у збитки і на цій підставі ще й відмовляти в кредиті. І це на фоні потужного піару про підтримку бізнесу… Ця кредитна програма повністю провалена, по всій країні видано всього 550 позик, бо підприємств з добрим балансом чи з високоліквідною заставою зараз одиниці. Отака у влади антикризова програма.
– Що нас чекає восени? До чого готуватися бізнесу і звичайним людям?
Прогнозування в українських реаліях – річ невдячна. Зараз важливо дивитися, як на ці новини реагують люди, що володіють реальними капіталами. Смолій заявив про відставку увечері 1 липня, і за одну ніч долар подорожчав на 50 копійок. Головне – щоб ми не повернулися до часів Януковича. Я тоді працював у банку і дуже чітко пам’ятаю, як вони резервами гасили курсову паніку. Це шлях в нікуди. Резерви Нацбанку були спалені повністю, і нічого не досягли взагалі.
– Можливо, у команді президента прорахували ризики відставки Смолія, адже попередження про неприпустимість політичного тиску на НБУ були і від Світового Банку, і послів Великої Сімки.
Мені здається, що рішення нинішнього керівництва держави якісь ситуативні й імпульсивні. Новина про відставку Смолія вийшла в 7 годині вечора. Якщо б такі речі прораховувалися, то ринок би готували до цієї новини. Значить, це було персональне рішення Смолія. А таке рішення людина може прийняти, коли їй реально допекли… Банкіри взагалі люди дуже консервативні, не роблять різких рухів, для банкіра такого рівня піти у відставку із заявою про політичний тиск – це небачена річ. Тому, думаю, що ніхто нічого не прораховував і ні до чого не готувався. І восени, не виключено, ми всі можемо стати гривневими мільйонерами. Коли в державі незрозумілі і невідомо ким керовані економічні процеси, може статися що завгодно.
– Охарактеризуйте ситуацію в країні одним словом.
Хаос.
– А якщо розібрати на складники?
По-перше, очевидно, що в нової влади закінчилася лава запасних. Вони вже не знають, кого призначати на посади. Беруть вже або цілком некомпетентних, або витягують якісь корумповані кадри з минулого. За перший рік президента маємо два уряди, тимчасових міністрів, митниця, податкова, Нацбанк… Все це виглядає ну дуже паршиво.
Друге – уряд без програми дій. Це означає, що держава невідомо куди пливе… Кабмін приніс в Раду програму на кілька сторіночок, в якій – ні про що. Та у мене бізнес-план на підприємстві на сотню сторінок.
Далі – тривожні прояви в гуманітарній сфері. Загравання з «рускім міром», педалювання мовного питання і спроби переглянути закон про функціонування української як державної.
Далі – провал чи відкат ключових реформ. Наприклад, реформи поліції. Задум був класний, але подивіться, куди все скотилося. Поліцейських вдягли в нову форму, дали нові машини… А зарплати мізерні, там ніхто вже не хоче працювати. Переатестації провалилися. Історія в Кагарлику – це наслідок проваленої реформи. І при цьому Аваков отримує додаткове фінансування. Медицині – 1,2 млрд грн додатково, МВС – понад 2,5 млрд грн.
– «Голос» брав активну участь в акціях за відставку Авакова. Пробували провести відповідну постанову в Раді. І все безуспішно. Чому, на вашу думку, Зеленський не може позбутися очевидно токсичного міністра?
Ймовірно, є домовленості, та й не мають кого поставити на його місце.
– З другого боку, невдача акцій свідчить і про слабкість опозиції, в тому числі в регіонах. Влада просто не бачить поки що сили, з якою не може не рахуватися. На вашу думку, ця сила формується, є шанс на її появу? Яка вона буде?
В Івано-Франківську на акцію проти Авакова до ОДА вийшли десь 15 людей – наші активісти і УГП. На жаль, поки що спостерігаємо пасивність громадськості в таких питаннях. А це ж було після жахіття в Кагарлику. Наші люди чомусь вважають, що це дуже далеко і їх не стосується. Але завтра таке може статися з їхніми близькими…
Мабуть, у цієї влади все ще не вичерпався кредит довіри. Але якщо Зеленський ще і має підтримку, то «Слуга народу» сиплеться. Народ поки що проєктує негатив на його оточення, мовляв, цар добрий, це бояри погані. Але я вважаю, що коли людина балотується на таку високу державну посаду, то вона також несе відповідальність і за своїх «бояр».
– Вам як взагалі брати участь у вуличних акціях? Ви ж не вуличний активіст, не мали такого досвіду. Ви очолювали філію крупного банку, керуєте компаніями. Незвично?
Я скажу так. Це моя особиста позиція. Чому я вийшов? Я все життя дивився, як мої батьки, тесть мій і купа іншої родини обмежувалися розмовами на кухні. У владі злодії і корупціонери, але далі хатніх розмов це не виходило. І я завжди питав от у тестя: от ви все життя будували спочатку комуністичну державу, потім демократичну Україну – ви ж були в цих всіх процесах, і що ви зробили, де ви хоч раз вийшли як людина, громадянин? – «Нє, то не буде толку». І якщо так думати – то, справді, не буде толку, і мої діти теж будуть виростати так, як я ріс. Тому я вирішив, що треба виходити. Треба вийти за межі розмов на кухні, висловити свою позицію вголос. Я вважаю, що події в Кагарлику – це жах, який не має повторитися. І мені дуже шкода, що акції не стали масовими. Але ми вийшли і висловили свою позицію.
– Дуже великий виклик для країни цього року – це коронавірус і карантин. Як оцінюєте ефективність влади в подоланні проблеми?
Нема ефективності. Шарпаються з крайнощів у крайнощі. Спершу все закрили, і в цьому була логіка. Але в усіх процесах мають бути правила і регламент. І їх не можна змінювати як і коли заманеться. Люди ж дослухалися спершу до вимог карантину. Бізнеси закрилися. А в той же час керівництво держави могло дозволити собі зайти в Хмельницькому в кафе і натовпом каву пити… Показали приклад всій країні. Потім то відкривають, то знову закривають. Кабаки відкрили – спортзали закрили. Де логіка?
– У Франківську спортсмени і власники залів вийшли на протест – і їм одразу скасували заборону.
Так, і «Голос» їх у цьому теж підтримував. Подібна історія зараз з новими обмеженнями для ресторанів. Доведіть, будь ласка, норми і контролюйте виконання цих норм. Ходіть перевіряйте. Але, ну, не можна так: відкрити, а через тиждень знову раптом закрити, бо хтось прорахувався чи не зробив певну кількість тестів.
– Уряд каже, що українці анархісти і самі винні, бо не дотримуються обмежень.
А хто показав приклад? Коли проблема стояла гостро, люди зібрались, виїхали в села і сиділи по хатах, виходили лиш за продуктами. У нас Стометрівка була порожня. Але коли влада сьогодні приймає одне рішення, завтра інше, післязавтра третє – це взагалі і людей деморалізує, і дестабілізує бізнес. Я як власник пивної компанії маю у зв’язку з цим дуже велику проблему. У мене пиво – це не пачка паперу, яка може стояти вічно на складі. Воно має певний термін зберігання. І якщо, наприклад, влада послаблює карантин – ми починаємо варити під послаблення цього карантину. І тут влада за два тижні посилює карантин. Що мені робити з цим? Як компенсувати ці збитки? Банк мене не прокредитує, тому що я збитковий, і, до речі, збитковий саме через хаотичні дії влади.
– Прикарпаття недавно пережило сильну повінь. Збитки величезні. І всі політики – і «свободівці», і «слуги», і «За майбутнє», і «Солідарність», і «Голос» теж – почали їздити з допомогою. Думаєте, це правильно?
Нема нічого поганого в тому, щоб допомагати і розповідати про це. Ми ж не робили акценту на піарі. Якщо пригадаєте, в новинах, в усьому інформаційному потоці переважали повідомлення на зразок «там-то знесло дорогу», «тут зруйнувало міст», «знесло будинок» і тому подібне. Але журналісти майже не йшли до людей, в хати. А ми пішли. І з’ясували важливу річ.
Виявилося, що людям фактично не потрібна оця допомога в кульках. Охоче брали лише воду, поки довіз не був налагоджений. Людям потрібні від політиків не кульки з продуктами, а вирішення проблем.
І ми працювали саме в тому напрямку. Так, у Солотвині ми зайшли до родини Седлецьких, ви їх могли бачити у нашому відео. У них затопило будинок, але ця проблема там давня. Справа в тому, що ще кілька років тому річка змінила русло і підійшла на метрів 600 ближче до обійстя. Люди роками зверталися до влади – без результату. Після повені зверталися до голови району, до свого нардепа Зіновія Андрійовича, від якого отримали есемеску з порадою оцінювати збитки. І лише після нашої появи в Солотвині вже через 4 години до цих людей приїхав і голова району, і помічник Андрійовича, а наступного дня техніка почала прочищати русло.
Я не знаю, чи це вони просто бояться розголосу, тому що ми насправді збираємо і готуємо всі документи під депутатський запит, чому протягом 12 років влада не реагувала на проблему… В кожному разі наша ідея була не попіаритись, а показати проблему простих людей. І такий підхід працює.
– Зеленський дав доручення Шмигалю вирішити проблему з повенями на Західній Україні «раз і назавжди». Це реально взагалі?
Ні. Це, очевидно, ще раз свідчить про те, що Зеленський роздає якісь емоційні вказівки, які не підкріплені жодною експертною думкою.
– Поговоримо про місцеві партійні справи. Наскільки можна зрозуміти, ви зараз зайняті розбудовою організації і підготовкою до місцевих виборів. Соціологія на сьогодні показує не надто оптимістичну картину для «Голосу». Складно залучати людей в партію, яка, скажімо так, не обіцяє легкого успіху?
Дивіться, ми маємо мегакрутий досвід з міським осередком. Ми розмістили в мережі оголошення з анкетою і пропозицією приєднуватися до «Голосу» на Франківщині.
Ми отримали понад 900 анкет, з них частина була і по Франківську. І ми сформували зараз кістяк з півтора десятка людей по місту. Нехай вони ще не «розкручені» – це викладач, лікар, люди з культури, – але вони принесли цікаві свіжі ідеї, ці люди не зіпсуті старою політикою.
Також у нас сильна «молодіжка» партії, яку очолює Максим Корнієнко.
Бо зараз як роблять партії? Їдуть до якогось місцевого князька і пропонують: може, до нас? Я не йду цим шляхом.
– Відхід Вакарчука з керівництва партії і з ВРУ. Це було боляче?
Для мене це не було боляче. Я його пояснення розумію.
– Пригадую, рік тому ви казали, що пішли в «Голос» саме через заклик Вакарчука.
Так. Але в «Голосі» я побачив, які круті їхні народні депутати, яка там гарна і просунута вся команда. Коли я йшов у партію, я знав практично тільки Вакарчука, читав про Кіру Рудик, я читав Сергія Рахманіна, я чув з новин про Ярослава Юрчишина. Тепер я цих людей знаю особисто. З ними легко, у них можна багато чому повчитися. Я переконався, що «Голос» – це не лише Вакарчук.
– Як взагалі так вийшло, що ви стали головою обласного осередку? З команди, яка від «Голосу» йшла в області на парламентські вибори минулого року, лишились тільки ви.
Мене на керівника обласної організації минулого року рекомендував Сергій Рахманін, який відвідував Франківськ минулого року, спілкувався з усією нашою командою. Після його рекомендації я зустрівся зі Святославом Вакарчуком, з Ярославом Юрчишиним. Політрада підтримала мою кандидатуру, і так я став головою обласної організації.
– Коли в лютому цього року до Франківська приїжджав Ярослав Юрчишин, він називав Юрія Козакевича майбутнім головою осередку «Голосу» в Івано-Франківську. Але так не сталося. Чому? Козакевич ще й цікаву команду однодумців мав привести.
Команда у Юрія справді крута. Але, думаю, що питання в керівництва партії були до самого Юрія.
– Ходила така чутка, що це місцеві «свободівці» переконали Юрчишина, з яким знайомі ще з юності по «Пласту», відмовитися від Козакевича. Бо той надто різко критикує Марцінківа.
Я навіть здогадуюся, хто цю чутку і поширює. Але якби так було, якби місцева влада купила «Голос» у Франківську, ми б не формували зараз міську команду через інтернет. І щоб ви розуміли, ми запрошували й запрошуємо і Мирослава Федорківа, і Назара Рогіва, і Андрія Комана. Тобто ця чутка не відповідає дійсності.
– А які успіхи по області, є активні осередки?
Так, зараз маємо круті осередки у Коломиї і Калуші.
Наприклад, якщо візьмемо Коломию, то це люди, які допомагали на минулих виборах, але ще не були в команді, тобто люди, яким «Голос» близький за духом, за цінностями. У Калуші осередок очолює Іван Карчмар. Там надзвичайно класні хлопці, навколо яких зараз закручується робота.
– Чотири місяці до голосування. Два осередки – це мало. А як же решта районів?
По всіх районах є напрацювання, є люди, які хочуть долучатися. Ми в процесі.
Як воно буває? Приїжджають до нас люди, і перші питання: яке буде фінансування і де моє місце в списку. Ти пояснюєш: ми ж вас не купуємо, ми будуємо організацію, а списки будемо формувати разом, прозоро і демократично. Часто після такої розмови ці люди втрачають інтерес. Але що ближче до виборів, то більше, сподіваюся, буде з’являтися якісних людей.
– Є такий цікавий виклик для партій на цих виборах – жіноча квота. У списку має бути 40% жінок-кандидаток. Для «Голосу» це проблема? Як вирішуєте?
У нас буде більша проблема з чоловічою квотою (сміється). У нас в організації реально більше активних жінок. Зрештою, ми про списки ще не думали, можливо, і справді проявиться така проблема, але поки не бачу підстав для хвилювань.
– Чи буде “Голос” виставляти свою кандидатуру на посаду міського голови Івано-Франківська?
Ми хочемо знайти якісну людину. Людину, яка не мала стосунку до негативних процесів, до державних посад, бюджетів…
– До яких саме процесів і що поганого в причетності до владних посад? У нас он мер має 70% підтримки.
Так, з цієї причини також знайти кандидатуру, яка відважиться поборотися, важко. Всі розуміють, що означає такий рейтинг Марцінківа. Марцінків у нас гримить з усіх ЗМІ, дивиться з усіх бордів, з кожного слупа… Мене, до речі, коли бачу масштабні рекламні кампанії, які робить наша міська рада, дуже дивує, чому у нас нема грошей завершити початі в місті проєкти, а на таку рекламу вистачає.
«Голос» також може підтримати і висуванця від іншої політичної сили на міського голову, якщо буде гідна кандидатура.
– А є вже якісь попередні колаборації з іншими політичними силами?
Потенційні партнери є. Я бачу організацію «Голосу» в області як майданчик, який може проявити і дати поштовх у політиці людям, які того варті, в яких горять очі, які справді хочуть працювати на громаду і державу. Я дуже не хочу, аби цей майданчик знівелювали.
Так, у нас є люди і з досвідом, які розуміють, як робити вибори. І я хочу втримати такий баланс – між людьми, які знають, як робити, і молоддю, яка хоче робити правильні речі. Це моє основне завдання. Тому я дуже обережний стосовно перемовин з іншими політичними силами.
– «Голос» завжди дружив з УГП. Як зараз?
Ми й дружимо, спілкуємося. Але поки не об’єднуємося. Може, на рівні Києва будуть якісь домовленості. Взагалі, на такі переговори у нас мають санкцію і обласні організації. Нам це не забороняють, ми можемо об’єднуватися з просунутими хорошими людьми заради спільної мети. Побачимо.
В Івано-Франківську УГП є амбіції, є якісні люди. На недавніх акціях – за відставку Авакова, за відсторонення Шкарлета – виходили і ми, і УГП. Тобто ми десь близько, але мови про об’єднання поки немає. Побачимо також, кого вони висунуть на посаду міського голови.
– З чим на цих виборах іти до людей? На який «політичний продукт» є електоральний запит?
Щоб чіткіше зрозуміти цей запит, ми зараз проводимо дослідження – створили фокус-групи, робимо глибинні інтерв’ю. Багато дає спілкування з людьми «в полі», скажімо, поїздки, які ми недавно робили в потерпілі від повені містечка і села. Це спілкування дає зрозуміти, що є дуже велика прірва між людьми і владою. Її б не мало бути, але вона є. Влада далі дивиться на громадянина лише як на виборця, що має раз на 5 років прийти і проголосувати, на цьому інтерес влади до людини закінчується.
– У вас було цікаве спостереження, що люди не брали кульків з допомогою, вони потребували вирішення проблеми. У зв’язку з цим, як думаєте, технології елементарного підкупу віджили своє? Бо доводилося чути, що через збідніння населення голоси подешевшають і скупка буде використовуватися.
Тут потрібно чітко розуміти, хто твій виборець. Якщо ми, наприклад, візьмемо той досвід, коли людей возили на «Буковель», то в цих автобусах переважно сиділи люди старші. Ці люди часто, крім свого двору, городу, хати, села, церкви і базару в районі, нічого, на жаль, у житті не бачать. Для них виїзд на «Буковель» був неабиякою подією. Наш виборець – молодший, його не купиш.
– Зате на дільниці молодших важче привести.
Так, на голосування привести важче. Треба більше працювати з ними.
Я хочу вірити, що люди вже трохи навчилися на своїх помилках. Але подивимося, що буде на виборах. Можуть бути і автобуси, і все на світі. Яку першу дорогу у нас розчистили від повені? Дорогу на «Буковель», правильно?
– Як оцінюєте роботу міського голови Руслана Марцінківа і міської ради?
Поки я не занурювався у місцеві політичні й управлінські процеси, у мене була картинка, що мер крутий. Ти виходиш з прибраного під’їзду, стаєш на бруківку там, де роками були ями, діти граються на гарному дитячому майданчику, трава покошена… З погляду звичайного споживача-обивателя зміни позитивні і великі. Але коли починаєш аналізувати стан справ у місті, все вже не так радісно. Тут дуже важливо спілкуватися з людьми, які мислять проєктно і на перспективу.
От середовище «Комуналки» таке – Мирослав Федорків, Михайло Смушак. У них чудові, дуже якісні проєкти, але, на жаль, їм не дають їх втілювати, більшість грошей іде на міське УКБ. У мене є питання до якості такого розподілу коштів у місті. У нас пріоритет для проєктів, які я б назвав «рекламними». Це те, що одразу видно, що має медійний ефект: бруківка, благоустрій. А глибокі системні проєкти, які би створили основу для сталого розвитку міста, ігноруються. Вони не такі видимі для виборців, дорожчі, у них ефект не короткочасний, а на роки. Виглядає, що у Франківську всерйоз не думають про майбутнє.
Тут є і відповідальність самої громади. Виборець хоче бруківку, автобус, базар. І він це отримує. І за останньою соціологією, яку я бачив, Марцінків має 70% підтримки. А що буде через 5, через 10 років? Та якось буде. Тому, на мою думку, присутність таких людей, як Смушак, як Федорків, дуже важлива для міста. Вони думають про довгострокову перспективу розвитку. Шкода, що Мирослав не приєднався ще до нашої команди, мабуть, теж повірив чуткам, що нас купила «Свобода».
– Як фінансист, як підприємець чи назвали б ви Франківськ містом, дружнім до бізнесу?
У мене особисто якогось негативного досвіду з міською владою нема. В інших – свої історії. Але в Івано-Франківську нема продуманої економічної політики. Влада мала б перейматися інвестиційною привабливістю Франківська, створювати йому відповідний образ і клімат. Але тут є одне «але». Хай яким привабливим було би окреме місто, все нівелюється безладом і корупцією в центральних органах влади. Поки не буде порядку в прокуратурі, в податковій, в поліції, то хоч що б робила місцева влада – толку буде мало.
– І на кінець, той перший похід в політику – балотування минулого року до ВРУ. Невдача…
Досвід.
– Можна було припустити, що вдруге не захочете. Але ви не залишили політику. Як сім’я відреагувала? Зрештою, це ж чималі витрати. Ви ж фінансуєте організацію?
Ну, так, на сьогоднішній момент фінансування місцевої організації – це повністю я. Але це не є якісь там фантастичні кошти, тому що багато людей працюють як волонтери. Витрати – це офіс, кілька працівників, без яких не обійтися в повсякденній роботі. У моєї дружини є власний бізнес – івент-агенція, це організація свят. Вона постійно працює.
– Вона вас підтримує в рішенні займатися політикою чи змирилася просто?
Думаю, просто змирилася.
– Не в захваті від політики?
Вона не в захваті від тих людей, які часто крутяться в політиці. Вона не в захваті від цього всього, що зараз відбувається в українській політиці, для неї це бруд. Але в мене справді є потяг і бажання щось робити і змінювати, щоб мої діти росли у кращій країні, ніж та, у якій ріс я. Я просто втомився боятися і чекати.
Розмовляв Сергій Борис
ПРОМО
