В Івано-Франківську дискутували про креативну економіку та її значення для розвитку міста. Експерти міркували, як потенціал креативних індустрій вписати у Стратегію-2030 Івано-Франківська.
У дискусії, яку ініціювала платформа «Тепле місто», взяли участь гендиректор та художній керівник Івано-Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський, директорка з розвитку бізнесу Promprylad.Renovation Аліна Токмиленко, член правління Бізнес Асоціації Івано-Франківська та голова Асоціації кінокомісій України Віктор Вінтоняк, художник та арткуратор «Підземного Переходу Ваґабундо» Анатолій Звіжинський.
Франківськ як платформа креативних індустрій
Івано-Франківськ має потенціал для креативної економіки, переконані учасники дискусії. І про таке майбутнє варто думати вже тепер, навіть у час воєнного лихоліття. Проте цей напрямок, як і будь-який інший, потребує ретельного стратегічного планування.
Ростислав Держипільський наголосив на тому, що при формуванні Стратегії Івано-Франківська важливо об’єднати всі культурні осередки, установи, середовища, які є у місті. Він бачить у майбутньому Івано-Франківськ містом фестивалів.
«На базі драмтеатру можна створити мультидисциплінарний центр, своєрідний штаб, який цілорічно буде займатися різними напрямками мистецтв. Фактично щомісяця в Івано-Франківську може відбуватися якийсь фестиваль: у серпні – музичний, у вересні – театральний, згодом – літературний і так далі. А у червні – якийсь крутий мультидисциплінарний фестиваль як підсумок всього року. І ми розуміємо, що кожного місяця до нас приїжджатимуть найкрутіші люди з усього світу. Франківськ – це магія, тут є люди, які формують цю мистецьку енергетику міста. Мистецька складова – це те, що може передусім бути обличчям нашого міста», – переконаний Держипільський.
Віктор Вінтоняк вважає, що Івано-Франківськ може стати креативним хабом для молоді, яка хоче себе реалізувати в кіноіндустрії.
«Якщо говорити про кіно і про креативну індустрію, то ми чітко розуміємо, що навколо кіно може згуртуватися щонайменше 15 професій креативного сектору. Це актори, дизайнери, костюмери, оператори, звукорежисери, монтажери, піар, постпродакшн, зведення – це ціла індустрія, – зазначає Вінтоняк. – Я багато дискутую зі своїми колегами, чи варто під час того, що сталося з нашою країною, під час війни займатися стратегуванням, займатися плануванням майбутнього. Я думаю, що місто може стати місцем, яке затримає молодь, що зможе себе реалізувати в галузі, пов’язаній з кіно».
За його словами, на Прикарпатті вже зароджується кінотуризм. Наприклад, сюди приїжджає багато туристів, які хочуть подивитися, де знімався фільм «Тіні забутих предків».
«Я бачу, креативна економіка може бути пріоритетним напрямком розвитку нашої території – в межах міста насамперед. Це буде дуже гарним засобом затримати тут креативну, талановиту, фантастичну молодь. У нас для цього все є. У нас є університети, у нас є креативні люди, якісні інституції, театри», – каже Віктор Вінтоняк.
За словами Аліни Токмиленко, креативна індустрія, як і будь-яка інша галузь економіки, не може розвиватися без правил гри.
«Я бачу зараз дуже багато позитивних речей. Це новий міністр освіти і науки – я не пам’ятаю жодного нормального міністра освіти за весь період незалежної України. Створення правил гри і правильні люди – це очікування, які є до держави. І треба розуміти, що кожен з нас так чи інакше є платником виконання цих очікувань», – зазначила Токмиленко.
Мистецтво у час війни
Як показав минулий рік, навіть під час повномасштабної війни попит на мистецтво і культуру не зменшився. А можливо, навіть виріс.
За словами Ростислава Держипільського, Франківський драмтеатр – єдиний в Україні театр, який не припиняв діяльності після повномасштабного вторгнення. Як це вдалося?
«Ще у 2016 році ми зробили виставу в підвалі – «Гамлет». У підвалі був машинний зал. Ми це все розчистили, зробили, щоби там було тепло, провели електрику. Завдяки цьому у нас на 25 лютого було обладнане сховище, де під час повітряних тривог перебували вимушені тимчасові переселенці чи люди, які жили поруч», – розповідає Ростислав.
У перші дні великої війни театрали задумалися, чи потрібен театр взагалі.
«Коли такий жах відбувається навколо, про яке мистецтво, про який театр може бути мова?» – каже Держипільський.
Тоді театр перетворився на величезний волонтерський хаб. У приміщеннях ночували переселенці, які рятувалися в Івано-Франківську від війни. Працівники театру їм допомагали.
“Це не геройство ніяке, всі цим займалися. І я кажу: давайте спробуємо для цих людей зробити те, що ми вміємо найкраще, – зіграти виставу. І наступний крок було – що показувати. Це страшно було для нас. Чи це потрібна комедія, щоб не загружати – в той час, коли навколо такий жах відбувається? Чи потрібна драма і трагедія, коли навколо суцільна драма і трагедія? Ми ризикнули, і завдяки тому, що в нас було повністю підготовлене приміщення, першою зіграли «Енеїду». Далі ми зіграли «Гамлета». Це було своєрідною подякою народу Великої Британії, який відразу відгукнувся і допомагав українцям. Далі ми зіграли «Націю»”, – розповів Ростислав Держипільський.
Спочатку франківські театрали грали вистави лише для переселенців. Згодом повноцінно відновили репертуар і навіть презентували кілька нових вистав.
«Виявилося, що ми потрібні. Театр в цей час є дуже крутою терапією», – зауважує Ростислав Держипільський.
Подібні перетворення і переосмислення власної місії пережив мистецький простір «Підземний Перехід Ваґабундо».
«Ми прийняли до себе Муніципальний центр КУТ, який займається освітою творчої молоді, і вони в нас досить довго проводили свої майстер-класи, оскільки «Ваґабундо» розташоване в підвальному приміщенні і не потрібно було під час повітряних тривог кудись бігти ховатися. Там безперервно відбувалися виставки, концерти, майстер-класи, презентації, театральні вистави, кінопокази – перелік дуже довгий. Це все насправді мало такий собі хаотичний характер. Не було чіткої структури. Ми відгукувалися на пропозиції тих, хто хотів зробити, продемонструвати щось своє. Часто це все мало такий аматорський характер, але, як не дивно, в багатьох було це бажання», – розповів Анатолій Звіжинський.
Аліна Токмиленко розповідає, що минулий рік дав можливість команді Promprylad.Renovation переосмислити свою роботу та цінності.
«Ми відчули на собі ту велику кількість людей, які приїхали. Ми були якраз тим місцем, куди ці люди приходили. Команда Промприладу вчилася взаємодіяти з такою кількістю людей. Робити не просто транзакційно – зустріти з потяга, привезти на Промприлад, провести екскурсію, а й заглиблювати їх в контексти міста. І це було найцікавіше, – каже Аліна. – Франківськ – це Urban Space 100, Франківськ – це Промприлад, Франківськ – це театр, Франківськ – це Асортиментна кімната. Для когось Франківськ – це буде кав’ярня в центрі міста чи на озері. І з цієї точки зору, я думаю, що це був достатньо важкий, але хороший рік, який дав зрозуміти нам як команді, за що ми боремося, що ми насправді створюємо».
Читайте також:
