fbpx

Петро Шкутяк: "Я приймаю те, що можу загинути. Це мій метод боротьби зі страхом"

Політика 20:43, 17.10, 2022

У мирному житті Петро Шкутяк – заступник міського голови Івано-Франківська, батько шести дітей, на війні – старший лейтенант, командир взводу в Першій окремій бригаді спеціального призначення імені Івана Богуна.

Ветеран АТО, доброволець батальйону «Айдар» Петро Шкутяк з березня цього року знову пішов на війну проти російських окупантів. Воював спочатку під Києвом, потім на донецькому напрямку. У вересні Петро приїжджав у відпустку, підлікувався і вже повернувся на фронт.

Публікуємо скорочену версію розмови, повну можна подивитися на каналі КУРСу в YouTube:

Минуло вже більше пів року повномасштабної війни. За твоїми спостереженнями як безпосереднього учасника, а не якогось експерта з тилу, як міняється ситуація на фронті? Можна говорити, що є якісь етапи у війні? Це відчувають самі бійці на фронті?

Звичайно, що ситуація змінилася. Україна вже звільнила багато окупованих територій. Тобто якщо на початку російські війська стояли під Києвом, була частково окупована Північ України, то зараз бойові дії сконцентрувалися на Донбасі і Півдні України. Але якщо говорити про саму війну, вона дуже складна і дуже важка. Велике виснаження, великі втрати. І ще ніхто не може передбачити, коли буде якесь завершення активних бойових дій. Ніхто, як на мене, не бачить розвитку ситуації. І прогнозувати щось важко.

Злам у війні є в тому, що ми звільняємо свої території. Крім того, якщо на початку був такий хаос, то зараз дуже багато підрозділів сформовано, вони відлагодили свою роботу. Це стосується передусім територіальної оборони, бо професійні військові частини як діяли, так і діють. А для солдатів, які саме в зоні бойових дій, це в будь-якому випадку важкі випробовування. І вони не дуже думають про переломні моменти, більше про виживання… Що стосується озброєння, то, звичайно, західна артилерія, яка надходить, вирішує багато питань, плюс засоби розвідки також.

Ти був і під Києвом, і от зараз на Донеччині. Чи відрізняється характер боїв в тому чи іншому регіоні?

Важко порівнювати, тому що ти бачиш тільки те, що ти бачиш на своєму місці. Що стосується сходу, то це просто така кількість артилерії і авіації, яка і б’є по наших позиціях, – для мене це був шок. Я не знаю, з чим це можна порівнювати. Це безперервний вогонь.

І як рятуватися від цього?

Та можна… Є певні елементарні речі. Але щільність вогню така, що просто сама математика каже, що все одно кудись попаде.

Страх на війні. Як опанувати його? Не думати про це? Чи до цього також звикається? Як це в тебе самого було?  

Ну, страшно. І це нормально, коли страшно. Як опанувати його – не знаю. В кожного, напевно, є свої методи, як з цим боротися.

Я приймаю те, що можу загинути. Це мій метод боротьби зі страхом. Дуже помагає також те, коли поруч є хтось, хто тобі важливий.

Можеш розказати про хлопців, які з тобою воюють: з яких вони країв, як тримаються, що дає сил, мотивація? Як ти будуєш стосунки з підлеглими?

Це різні люди – від спеціальності, освіти, місця народження і так далі. І ти в кожній людині знаходиш якісь позитивні сильні сторони. Я люблю спостерігати за людьми, спілкуватися.

Особисто мені дуже важко бути командиром. Це велика відповідальність: крім свого життя, ти відповідаєш за життя інших людей. У мене немає великого досвіду, тому я завжди старався шукати серед тих, хто зі мною, людей, які розуміються в тому чи в тому. І я з ними радився щодо багатьох речей, слухав їх. Ну, але відповідальність все одно треба брати на себе. Мені пощастило: поруч зі мною хороші хлопці, мудрі, грамотні.

Як проходить звичний день на передовій – от від ранку до ночі? Я розумію, що кожен день різний. Може бути обстріл, може бути бій, може не бути, але війна війною, а людям потрібно їсти, спілкуватися, має бути якийсь лад.

Якщо говорити про перші лінії, там немає такого поняття як побут… Просто там безперебійно, постійно бій… Для мене це було дивно, тому що в мене був трошки інший досвід в 14-му році. Ми тоді могли бути довго на позиціях, і нічого не відбувалося. Ми ще сміялися, називали це «на східному фронті без змін». А зараз такого нема. Все настільки активно і динамічно, постійно йде бій, фактично безперервно. От цілодобово. Ясне діло, коли ти відходиш на якісь місця далі від першої лінії, то там інакше.

Що зараз у тих містах, де ви стояли, – Бахмут і довкола? Там ще лишається місцеве населення? Які стосунки, яке ставлення до ЗСУ? Помагають, підтримують? Мали якісь історії?

Стосовно досвіду спілкування – морально важко там. Тобто підтримки цивільного населення – говорю так, як є – я не відчував. Хоча з нами є і хлопці звідти, з тих країв. Але в загальній масі… для них все це ніби якось паралельно. Ось там йде війна, а цей світ собі живе паралельно.

Населення, яке залишилося на тих територіях, – це дуже малий відсоток. Тобто люди поїхали, і чи вони туди повернуться колись – питання… Що я можу сказати більше з професійної точки зору, це те, що відновити ці території – це десятки років, тому що нічого нема. Я кажу про будівлі, дороги, інфраструктуру – її просто не існує. Все знищено вщент: підприємства, соціальні установи, житло, дороги, комунальна мережа. Я собі навіть уявити не можу, як це практично відновити до якогось придатного для життя рівня…

Я бачив Бахмут навесні і бачив Бахмут влітку. Навесні це ще було місто: гуляли люди, працювали магазини. А влітку це пусті вулиці, все закрите, але троянди на клумбах і фонтан працює. І мене наскільки це вразило, що хтось є в місті, що він от не відпускає це… Хтось хоче, щоб місто існувало, щоб було, щоб цвіло… Зараз цього міста вже практично як міста не існує.

Як із забезпеченням у вас зараз? Їжа, форма, медицина… Хтось говорить, що в нас добре з цим, інші – що не дуже. Від чого це залежить?

Я думаю, що в більшості залежить від командирів. Є люди, які знають, як і де все знайти, шукають контакти – багато людей допомагають, відсилають. Тобто треба цим займатися.

Хіба військові повинні це робити?

Та не повинні. Але багато чого ми не повинні робити, а робимо. Також багато залежить від того, де підрозділ знаходиться, тому що на Донбасі, наприклад, за один день може бути, що ти наче все мав – і от в тебе вже нічого нема. І нема як доставити. Або просто ніхто не може підвезти навіть їжу, і такі бувають ситуації.

Це постійне відчуття загрози смерті – воно ж висотує, мабуть, так?

Дуже. Виснажує. Важливо ділитися, спілкуватися, якщо є така можливість.

Як з цим вдається примирити психіку?

Треба відпочивати. Тому дуже багато солдатів просять про ротацію, відпустку, і це правильно. Хоч яка б витривала була людина, вона фізично виснажується: ти не спиш, мало їси… Людський організм має певний ресурс, в когось він більший, в когось він менший, але він в будь-якому випадку не безмежний… Тому треба давати можливість людям відпочивати. Інакше починаються проблеми.

От приходить до тебе солдат і каже: все, я вже не можу. Міняєш його там, якщо є можливість?

Я не того рівня командир, від мене це не залежить. Але я би на такі речі зважав.

Чорний армійський гумор помагає?

Однозначно. Постійно присутній. Але це просто гумор. Це тут він чорний, а там просто гумор.

Петро Шкутяк, старший лейтенант

Рівень командного складу – він росте, на твою думку?

Є люди, які ростуть, є люди, які не можуть вирости. Їх треба заміняти. Є ті, хто гине. Дуже багато в нас загинуло і з командного складу. І їх, може, й нема кому замінити.

А загальна тенденція, я думаю, така, що професійність армії зростає і буде зростати. Але чи вже відбувся цей якісний перехід? Мені здається, що ще ні. Тобто він ще попереду. Цей рік війни критичний – він покаже, як буде… Наприклад, військова бюрократія – вона не пристосована до сучасних умов, і багато командирів просто потерпають від цього… І це насправді дуже ускладнює прийняття логічних і правильних рішень, тому що от є розрахунок на якісь сили, потужності, а він не виправдовує себе, тому що їх просто не існує. І от я би, кажу, я не знаю, як це можливо, але от би дуже здалися якісь технологічні речі у військовій бюрократії, якась діджиталізація, вона могла б допомогти багато в чому.

У наших медіа майже немає негативної чи критичної інформації про ситуацію в армії. От ти побув вдома – міг сам подивитися той же єдиний телемарафон. Чи велика різниця між медійною картинкою і реальністю на фронті?

Я ж не дивлюсь телевізор вже й не знаю скільки років. Здається, з 2007-го, тому мені важко взагалі про це говорити.

Але ти знаєш, що є таке?

Так, я знаю, що всі канали якось транслюють щось одне, я читав про це в інтернеті. В тому інформаційному просторі, в якому я живу, там воно все є: дискусія, є різні точки зору.

Я розумію, що під час війни ми мусимо тримати єдність… Довіра до влади в час війни – це дуже важливий чинник. Це один зі стовпів того, щоб боротися і перемагати. Якщо посіяти зневіру і внутрішні конфлікти, вони однозначно нас послаблять. Але як в цей же час не перетворити це на ту саму систему, проти якої ми й боремося.

 Чим для армії сьогодні є волонтерський рух?

Дуже багато. Ми за рахунок волонтерів забезпечували дуже багато своїх потреб. Наприклад, транспорт. Це все повністю волонтери – купівля, ремонт, колеса… Тобто це або волонтери, або за свої. І так далі і тому подібне: одяг, харчі… Звичайно, тут готують, але сухпаї, консерви передавали волонтери, і це дуже рятувало. Одяг, дрони, рації… Особливо рації – це зв’язок, питання зв’язку в армії треба нарешті вирішувати, бо в нас з цим поки що великі проблеми. Нас слухають, на нас виходять, по цьому вичисляють і т. д. З цим треба дуже серйозно працювати. І дуже багато тут помагають волонтери. Ті ж дрони, вони дорогі, але насправді це розхідний матеріал, вони втрачаються, губляться, розбиваються, збиваються… І ще дуже-дуже багато різних дрібниць, яких у великій армійській системі просто ніхто навіть не помічає і не передбачає. Їх забезпечують волонтери.

Я чого спитав про волонтерів, бо зараз з боку влади, як виглядає, почалася певна атака на волонтерський рух. Якісь обшуки, затримання, суди… Як ти думаєш, в чому причина?

Якщо не говорити про якісь теорії змови, мовляв, це якісь ворожі сили навмисно знищують волонтерський рух, то це швидше ексцеси виконавців. А є й такі, хто зловживає на волонтерці. І виходить: а давайте зловимо одного, хто зловживає, а далі по ланцюжку будемо всіх… Думаю, що це дуже неправильно з точки зору влади. Вони так дискредитують заслуги всього волонтерського руху, не розуміють, наскільки він важливий, скільки він вирішує різних проблем. Такі речі послаблюють наше військо.

Що ти думаєш про мобілізацію, її ефективність? Як, на твою думку, працюють центри комплектування?

Я переважно працюю з тими людьми, які у військкомати йшли добровільно. Причому якщо не брали в одному, то йшли в інший… Тобто з мотивованими людьми. І для мене оце, що ловлять когось по вулицях, лякають людей мобілізацією, – це повна дурня. Людей треба підбирати, а не набирати. Я бачив на власні очі (не буду говорити, де це було, яка військово-лікарська комісія): сидить в кріслі просто вбитий наркоман, видно, що людина наполовину труп, а лікар каже: Що, бухаєш чи колешся? Він: колюся. – І що? – Зав’язав. – Знаєш, по чому я бачу? – Знаю… І я розумію, що ця людина пройшла військово-лікарську комісію… Для мене це, ну, блін… Це ж потім пришлють такого і ти думай, що з ним робити. Не так треба солдатів набирати. Я розумію, в нас війна і нам треба набрати людей, не всі хочуть, але просто брати тих, хто не зміг заплатити або ще щось, а потім звітувати, що ми набрали, ми відправили… І хтось думає, що є бойовий підрозділ, а цього взагалі нема… Не кажу, що воно так завжди є. Є й по-іншому. Набирають і хороших, відповідальних людей і на правильні посади. Я вважаю, що це критично важливо. Від військкомату, від того, яких він людей набрав і за якими спеціальностями, залежить, як буде працювати далі вся система армії.

Як може і як має завершитися війна?

Я скажу так. Війна дуже дорого нам коштує, але для України це переможна війна. І ця перемога у свідомості великої кількості людей вже відбулася.

Читайте також: Психоаналіз війни: Юрій Прохасько про жорстокість, праведний гнів і гумор.

Головні новини Івано-Франківська і області у Телеграм

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: