fbpx

Пітер Померанцев: Як пропаганда і дезінформація знищують демократію і що з цим робити

Політика 20:46, 14.12, 2021
НА ФОТО: Пітер Померанцев, професор Інституту глобальних питань Лондонської школи економіки, дослідником медіа і пропаганди

Пропаганда і дезінформація стали глобальною проблемою в часи соціальних платформ. Виявилося, що демократія не має надійних запобіжників супроти загроз цифрової епохи. Яскраво проявила цю вразливість пандемія коронавірусу: поширення фейків про Covid-19 і вакцинацію набуло небаченого розмаху.

Для України проблема протидії пропаганді й дезінформації стоїть особливо гостро. Інформаційна війна проти України – важлива складова гібридної агресії Росії. Як протистояти цим викликам, зберігаючи вірність цінностям демократії, йшлося під час дискусії з професором Інституту глобальних питань Лондонської школи економіки, дослідником медіа і пропаганди Пітером Померанцевим під час форуму LMF Talks 7 листопада.

Які сьогодні виклики перед світом, що стосується дезінформації та пропаганди? Як змінилася ситуація за останні роки?

Все змінюється постійно, з’являються нові платформи – Telegram, Discord, Gab та інші, нові ходи і технології пропаганди. Але з чим поки нема змін – то це з ідеями, як цю ситуацію врегулювати. Точніше, ідеї, може, і є, але ми поки не наблизилися до спільного рішення. Хмари збираються над грандіозною битвою між компаніями і державами, які будуть намагатися врегулювати цей простір. У демократіях спробують унормувати ці стосунки, в автократіях – впровадити жорсткішу цензуру.

Нові технології свого часу зустріли з ейфорією, сподіваючись, що вони сприятимуть посиленню демократії. Український Майдан також був частинкою цього. Але дуже швидко стало зрозуміло, що сили зла також можуть скористатися ними. Ми це бачили на Близькому Сході, у Мексиці, на Філіппінах та в інших місцях через різні фабрики тролів і тому подібне. І потім стало більш-менш зрозуміло, що самі алгоритми, сам дизайн тих соціальних просторів далеко не завжди сприяють демократичним цінностям. Виявилося, що вони привілеюють і ненависть, а їхня непрозорість сприяє маніпуляціям. Стало зрозуміло, що навіть те, як побудований цифровий простір соціальних технологій, не узгоджується з якимись демократичними прагненнями.

І ось зараз відбувається бурхлива і навіть зла розмова там, де держави і компанії починають думати, як буде регулюватися цей простір. Найбільш просунуте врегулювання розвивається у Великобританії. Принаймні вона стане першою, де певні ідеї врегулювання вже незабаром будуть втілені в закон. Там обрали такий дуже специфічний підхід. Чи стане він моделлю для інших? Можливо, частково й стане.

Про цікаве, що відбувається з дезінформацією у світі. Що варто знати з найбільш актуального, на твою думку? От, кажуть, активність змістилася в групи WhatsApp…

Групи WhatsApp дуже показові в певному сенсі. Там дуже гостро стоїть питання приватності. І це ніби ж добре для демократії, правда? Коли люди можуть об’єднуватися і спілкуватися без контролю держави і/або технологічних компаній (Facebook запевняє, що не відстежує активність у WhatsApp). З одного боку, ці групи захищені від умовних нинішніх «КДБ». З другого, – саме через цю закритість незрозуміло, що там відбувається. А відбуватися там можуть речі дуже небезпечні. У таких групах не тільки фейки поширюються. Скажімо, в Індії у WhatsApp організовуються групи ненависті, учасники яких потім нападають на етнічні і релігійні меншини, вчиняють убивства.

Анонімність, маніпуляції, фейки: Ксенія Ілюк про загрози Telegram і способи захисту від них

Ось складне питання: як регулювати такі простори? Де межа приватності? Деякі заходи були вжиті. Наприклад, у цих групах не може бути більше як 200 людей. А згодом обмежили поширення інформації з однієї групи в іншу. Бо що відбувалося: створювалося багато маленьких груп, а потім дезінформацію дуже швидко пропускали через них всіх. Відтак розробники намагалися цей процес сповільнити. В Індії поліцейські проникають у ці групи і відслідковують активність: якщо бачать, що готуються якісь кримінальні дії, то діють самі.

В той же самий час дуже сильно розвивається TikTok, стосовно якого також є побоювання з огляду на стратегією Китаю. Бо всі китайські платформи, звичайно ж, перебувають під контролем компартії Китаю. І є підстави вважати, що шкідливий чи нешкідливий TikTok як система, але вся інформація про користувачів на ньому збирається, аналізується і може бути використана китайською державою як база даних, через яку потім можуть втілювати масштабніші шкідливі кампанії.  

Ну ось, весь час все розвивається… Нові технології, нові платформи – нові проблеми. І так завжди було, в цьому немає нічого дивного. Але питання: що ми будемо з цим робити?

Пітер Померанцев: пропаганда знищує демократію
Пітер Померанцев: Алгоритми і сам дизайн соціальних платформ далеко не завжди сприяють демократичним цінностям

А ось ці, скажімо так, авторитарні системи, як вони переймають щось одне в одного? Пам’ятаю, що в 15-16-му роках ти, до речі, часто говорив, що те, що робить Росія, запозичать інші диктатори. Як це відбувається?

Почну з іншого. Пропагандистські і дезінформаційні кампанії працюють за типологією звичайних піар-кампаній, там ніхто нічого особливо не придумує. Боти, яких використовують у політичних кампаніях, яких, наприклад, використовували в Росії під час агресії проти України, передбачені самою архітектурою соціальних платформ. Так, Twitter був створений так, щоб були боти, – аби просувати різні комерційні продукти. Отже, всі ці кампанії просто використовують логіку платформ. Просто дехто зрозумів, що її можна використовувати з політичною метою. Більшість дезінформації в інтернеті пов’язана якраз із комерційними речами. І в політичних кампаніях люди також виходять із логіки самих платформ – не потрібно щось геніальне вигадувати. І найчастіше цим займаються піар-фірми.

Звичайно, всі пропагандисти, як і, скажімо, художники, завжди дивляться на роботу колег, щось переймають. Може, є якісь особисті контакти. Відвідують ті ж самі конференції, пов’язані з політичним піаром, тусуються. А також є, звичайно, й експорт таких політичних технологій. Росіяни,  коли будують стосунки з союзниками в Африці чи в Латинській Америці, пропонують різні послуги. Найчастіше це щось пов’язане з енергетикою, з військовими найманцями, тією ж групою Вагнера. Крім того, посилають експертів з політичних інтернет-технологій і пропаганди. А взамін, наприклад, треба Росію підтримувати в ООН і т. д.

Головні новини Івано-Франківська та області у Telegram

Ти згадував, що в Британії дійшли до якогось цікавого варіанта регуляції соцмереж. Що він може бути моделлю і для нас. Що це може бути, які способи регуляції можливі?

Британці мають багатообіцяльний підхід. Якщо німці з самого початку пішли шляхом «а давайте будемо регулювати кожен шматок контенту», то британці вирішили, що це, по-перше, неможливо, а по-друге, не легально. Тому що є свобода слова, і дезінформація – це не юридична категорія. Тому британці вирішили піти іншим шляхом. Їхній підхід заснований на понятті online harms: чи не завдає дизайн платформи шкоди суспільству.

Концепція така. Наприклад, якщо архітектор і будівельна компанія зводять споруду, то вони  повинні розуміти, що в цій споруді мають бути різні системи, які захищатимуть людей. Повинні бути, наприклад, протипожежні системи, і вони мають бути вбудовані в архітектуру. І так далі.

А тому питання ставиться таке: Які системи вбудовують технологічні компанії, щоб захищати людей і соціум від поганих сторін соціальних платформ, і як можна ними користуватися? Наприклад, як і які запобіжники вони виставили, щоб не допустити експлуатації дітей на цих платформах? Чи будуть і як саме вони зупиняти різні форми тиску і атак, наприклад, на політиків і журналістів? І до якої міри вони вибудовують відкриті і чесні правила? Аби у випадку, коли вони банять якийсь контент, ти міг швидко з’ясувати, чому зняли цей контент. І так далі. Тобто мета – не ганятися за кожним шматком дезінформації, а вбудувати захисні системи в архітектуру платформ. Це все буде детально пропрацьовано. І в держави буде право ввійти в компанії в будь-який час як аудитор. Відчинити двері компанії і перевірити, як працюють алгоритми, як система бореться, приміром, з терористичними кампаніями на платформі. Буде регулятор, який це контролюватиме. Якщо компанії не будуть дотримуватися вимог держави, то передбачено різні санкції, в тому числі й жорсткі, аж до виключення цих компаній з англійського інтернет-простору.

От такий підхід взяли британці. Важливо наголосити, що шкоду вони трактують саме як те, що  загрожує благополуччю або здоров’ю громадян. Початково була ідея запровадити таку категорію, як шкода демократії, і тоді би з’явилося юридичне поняття дезінформації. Але від цього відмовилися, бо зрозуміли, що врегулювати політичний контент в принципі неможливо.

У зв’язку з цим поговоримо про глобалізацію дезінформації про коронавірус і вакцинацію. Що нового в цьому напрямку? 

Так, питання охорони здоров’я дуже цікаве. Зараз платформи намагаються переконати всіх, що вони завзято борються з фейками у сфері охорони здоров’я, тому що це для них дуже небезпечний простір. Якщо хтось доведе, що через їхню недбалість люди помирають, тоді Цукерберг може сісти в тюрму.

Отже, вони намагаються продемонструвати, що завзято протистоять дезінформації стосовно коронавірусу. Але знову ж тут дуже швидко з’являється така сіра зона, тому що дезінформація навколо коронавірусу стала дуже політизованою. А політичну пропаганду платформи не чіпають, бо свобода слова і нема права втручатися в цю частину розмови. Коли в Америці кажуть, що маски – це політичний жест, що це еліти намагаються контролювати наше життя, – то це про охорону здоров’я чи це політика? Словом, це така сіра зона, дуже складна, і незрозуміло, хто відповідальний за неї.

Пітер Померанцев - як працює пропаганда
Пітер Померанцев: Мета пропаганди – не стільки навіть переконати, скільки поляризувати суспільство

Про алгоритми соцмереж. У чому суть їх зміни технологічно? Хто повинен вирішувати? Чи суть у тому, що вони повинні бути прозорі?

Почнімо з того, що вони повинні бути прозорі. Ми не бачимо, що відбувається в компаніях: в нас така перверзійна ситуація, де головний каталізатор суспільного дискурсу перебуває у «таємному місці». Недавно були дуже гучні заяви Френсіс Хоген (колишня співробітниця фейсбуку, яка звинуватила компанію в тому, що та “шкодить дітям, сіє розбрат та послаблює нашу демократію”, КУРС) про те, що фейсбук знає, що його алгоритми призводять, наприклад, до психічних хвороб у підлітків. Знають це, але нічого з цим не роблять…  

Перший крок – це розуміти, що відбувається, і тоді ми вже можемо думати, як це потрібно змінити. Наступні кроки мають стосуватися прозорості. А вже які вони повинні бути – про це слід добре поміркувати. На Facebook не один якийсь алгоритм, там тисячі різних алгоритмів з різними завданнями. На Google ще більше. Ми собі наче придумали таку трохи релігійну точку зору, що от десь є великий алгоритм, який всім управляє. Насправді це тисячі різних рішень, які ухвалюються перманентно і впливають на все – від охорони здоров’я і до війни. І звичайно ж, до цих речей потрібно підходити по-різному, з різною логікою і різними точками відліку.

Боротися з поляризацією у суспільстві це одна з важливих задач медіа. Наскільки можуть бути універсальними відповіді на питання, як саме протистояти поляризації в різних суспільствах? Чому ця проблема стала такою глобальною?

Це питання. Чому це скрізь відбувається? Я думаю, з декількох причин. Одна з них технологічна. Коли йде така жорстка фрагментація телевізійного, онлайн і взагалі всього медіапростору, то люди наче розходяться у різні світи, в різні групи, і незрозуміло, як збирати їх в єдине суспільство. Стратегії пропагандистів тепер також пов’язані з поляризацією. Не з повним ідеологічним контролем над суспільством, що вже неможливо навіть у Росії, а саме з розпалюванням ненависті між різними групами і, відповідно, грою на цих конфліктах.

Що мають робити медіа в такій ситуації? Є дуже стара традиція, коли медіа бачать свою роль як тієї сили, котра допомагає формувати суспільний простір і демократичний дискурс, яка грає ту роль, що збирає суспільство в одну агору – візьмемо цю метафору Древньої Греції – простір, де різні групи збираються і обговорюють різні теми дня, і формується якась суспільна думка. Це дуже стара традиція медіа, таким було завдання створення ВВС, наприклад.

І тепер, коли ми відчуваємо, що демократія в небезпеці, я думаю, багато хто з нас зрозумів, що демократія – це не тільки сукупність інститутів і вибори. Демократія – це певна медіаекологія,  коли зовсім різні погляди, часто жорстко опозиційні, здатні взаємодіяти один з одним, а їхні прихильники – ухвалювати якісь рішення разом без насильства. Це такий громадянський дискурс. Це річ наче дуже аморфна, але без неї демократія пропадає. І хтось повинен цим займатися, хтось повинен це створювати. Тут питання дизайну: нам залишається вигадувати нові онлайн-простори, які сприяють такому демократичному дискурсу і таким відносинам, допомагають збирати різні соціальні групи, які так роз’єднані пропагандою.

Ти вважаєш, що традиційні медіа зараз не справляються з цим завданням? Чи деякі справляються? В чому проблема?

Я не дуже добре знаю, що відбувається з медіа в Україні. Чи є в Україні якісні медіа, чи переважають політичні ресурси.

Якщо взяти ситуацію, скажімо, в Англії, то та ж ВВС проґавила момент переходу в цифровий світ. Були плани в 90-х створювати такий собі «ВВС-фейсбук», тобто соціальне медіа за принципами ВВС, яке створюється не для того, щоб збирати персональні дані людей з комерційною метою чи пропагувати ненависть. Але ці плани зупинили, бо злякалися, що це буде заважати розвитку комерційного ринку соціальних медіа. Ну і все дійшло до плачевного стану там, де приватні компанії цілком домінують на полі демократичного дискурсу, в якому вони взагалі не зацікавлені і цінності якого їх взагалі не хвилюють. Втім, у приватних ЗМІ є певні стандарти, а у фейсбуку їх просто нема. А саме мережі зараз головна сила, яка визначає суспільний дискурс.

В Європі й в Англії принаймні є певна традиція. Якщо ви глянете на нове законодавство, яке просувається в Євросоюзі, то там бодай говорять про це. В Америці ж цієї ідеї просто не існує, в Америці домінує метафора ринку вільних ідей.

Це дуже нова форма дуже старої задачі. Ми зараз живемо у час, який дуже схожий на 20-ті роки минулого століття в Європі, коли радіо почало відігравати величезну роль у суспільстві. Це також нагадує часи появи книгодрукарства в кінці середньовіччя. Це вирішальні моменти, які завжди кардинально змінюють організацію суспільства і нашу ідею демократії. Вони майже завжди спочатку пов’язані з ейфорією, а потім приходить відчуття жаху, а тоді вже з’являється якийсь баланс, коли більш позитивні сили починають розуміти, як можна використати нові технології для добра. Але це дійсно болючий процес. Будемо сподіватися, що він буде не надто болючим для нас.

Ти в 2014-2015 роках багато говорив про використання інформації як зброї. Але при цьому застерігав, що слід бути дуже обережними з ідеєю контрпропаганди, бо інформація – це все-таки не зброя. Як ти це поясниш?

Тут декілька моментів. По-перше, мені здається, дуже часто використовується хибна метафора для опису того, як працює інформація. В 20-30-х минулого століття, коли радіо почало відігравати вирішальну роль, теж було багато розмов, що новини на радіо – як кулі, які влітають просто в голови людей. І що люди – це жертви цих куль.

Дуже швидко стало зрозуміло, що інформація не так працює. А як? Інформація в основному може визначити, що ми говоримо і як ми про це говоримо. І тут вже починається така тонка матерія, пов’язана з ідеями інформаційних воєн.

Мета російських чи китайських інформаційних кампаній чи кампаній ультраправих – не просто переконати у чомусь частину населення (хоч і в цьому теж, звичайно). Реальна мета – це знищити сам простір демократичного дискурсу, в якому люди одне одному довіряють, де ми здатні спілкуватися одне з одним. Їхня мета – створити так багато ненависті і шуму, що ми просто більше не зможемо функціонувати як демократія.

Як розпізнати фейки, маніпуляції та інші небезпеки у соцмережах

І тут треба бути дуже обережним. З одного боку, звичайно, мусимо боротися з їхніми кампаніями, бо не можна просто пасивно сидіти і чекати. Але при цьому потрібно розуміти, що наша мета – боротися з наслідками їхніх кампаній, з роздробленням демократичного суспільного простору. Отже, ми повинні показувати, що вони роблять, але в той же час займатися зовсім іншим і вибудовувати наше демократичне поле, нашу агору. І це дуже складно.

Якщо ми хочемо боротися з тим, що вони роблять, ми не маємо думати, як вони. Тут починаються дуже глибокі питання. Ми врешті не дуже чітко розуміємо зв’язок між інформацією і демократією, у нас завжди були якісь прості формули на зразок: треба боротися з цензурою. Так, звичайно, плюралізм – це добре. Але ми бачимо, що іноді плюралізм призводить до жорсткої поляризації. У нас фактично немає дієвої теорії про взаємовідношення інформації і демократії. Ми зараз в пошуку.

Я все-таки закликаю до того, що треба боротися з Росією, Китаєм і подібними режимами. Я не інформаційний пацифіст в якомусь розумінні. Але в цій боротьбі ми не можемо використовувати ті ж формули і метафори, які вони використовують. Мета російської чи китайської влади – це довести, що інформація – це завжди маніпуляція, що інформація – це завжди зброя. Це їхня головна ідеологічна мета. Що демократія – це брехня і всі ваші ідеї про суспільний простір чи права людини – це просто маніпуляції. А ми все-таки повинні боротися за те, щоб інформація була не маніпуляцією. Для нас інформація – це комунікація.

Все складно у цьому просторі. Ми б хотіли все довести до якихось простих метафор, пов’язаних з війною, але, на жаль, тут матерії набагато тонші.

Померанцев про дезінформацію і пропаганду в соцмережах
Пітер Померанцев: Мета російської влади – довести, що інформація – це завжди зброя… Що демократія – це брехня і всі ваші ідеї про суспільний простір чи права людини – це просто маніпуляції

Останні роки ви працювали над дослідженнями пропаганди і дезінформації в Україні. Це дослідження і про війни пам’яті, як їм протистояти, і про те, що об’єднує українців, про антизахідні наративи, про те, як працює конспірологія. З огляду на особливості української аудиторії які з цих рішень тобі видаються найбільш цікавими?

Так, ми проводили, наприклад, велике дослідження про успіх таких конспірологічних наративів, які популяризує і Російська Федерація, і її союзники в Україні, як наративи про «соросят», про «зовнішнє управління Україною» і т. д. Думаю, всі в аудиторії знають про ці наративи. Нам було  цікаво, хто впливає на ці речі і чи залишаються вони лише в тій частині населення, яка завжди буде схильна до проросійських поглядів.

І от що дуже лякає: ці наративи популярні не тільки в тих географіях і демографія, які завжди були до них більш прихильними, ці наративи стають популярними й на Заході України.

Для Російської Федерації це така успішна стратегія: ми не будемо говорити, який Путін прекрасний, ми будемо говорити, який Захід жахливий і які українські політики дволикі, як вони  переслідують приховану мету, яку не розкривають людям. Ці наративи працюють, вони відображають жорсткий історичний досвід України.

Дуже цікаво, наприклад, коли люди намагаються пояснити роль МВФ (бо чимало з цих наративів про злий МВФ, який намагається всіх обманути) і говорять: ми ж пам’ятаємо пірамідні схеми і банки 90-х. Хіба МВФ не такий самий? У нас же іншого досвіду з банками немає. Чи коли вони говорять, що не буває сиру без мишоловки і якщо Захід нам допомагає, то потім якось підло нас використає. В людей такий особистий та історичний колективний досвід, а ці наративи на нього добре лягають.

І це все одразу порушує питання суб’єктності. До якої міри люди відчувають, що вони взагалі контролюють світ навколо себе. Люди в нашому дослідженні говорили: «Я нічого не контролюю, навколо мене темні сили, весь час вони мною маніпулюють». Тобто не відчувають, що в них взагалі є якась суб’єктність. Значить, треба працювати з цими почуттями. Тому що наративи весь час змінюються і ганятися за кожною маніпуляцією нема змісту. Потрібно працювати з цими більш глибокими проблемами. І в нас є різні здогади, як можна було б з цим працювати, і не тільки здогади.

Є, наприклад, цілий рух у журналістиці, який збудований саме за цим принципом – як посилювати суб’єктність і те, що називається empowerment – почуття своєї спроможності. Є цілий департамент в університеті Нью-Йорка з socially engaged journalism, журналістики, спрямованої на посилення спроможності спільнот. Це чотирирічний курс, на якому викладають саме як посилювати демократичне функціонування суспільств.

І тут, звичайно, починається дуже великий здвиг у журналістиці. Від журналістики як постачальника інформації до журналістики як послуги, яка допомагає людям ставати більш активними. Це досить тонка річ. Бо не те щоб сильно змінюється сама робота журналіста. Все одно ти збираєш і пишеш історії. Але як ти їх пишеш, з якою метою ти їх пишеш, як ти залучаєш людей в цей процес і як ти рухаєшся на запит суспільства, – ось що кардинально міняється.

Нам потрібно завжди питати себе: а навіщо журналістика, кому вона потрібна? Яка її роль в демократії? Ми далеко не завжди ставимо перед собою це питання. Коли я знімав документальні фільми чи робив передачі, мені на думку не спадало, що я повинен думати про це питання. Але це питання дуже сильно і жорстко зараз стоїть. Інша сторона, тобто люди, які хочуть маніпулювати чи навіть знищити демократію, дуже багато про це думає, вони дуже сильно поміняли свої стратегії. А ми наші не поміняли. І ми відстаємо.

Чи змінилися наративи Кремля  стосовно України, канали їх поширення з 14-го року і як? І яким чином Україна може протидіяти іноземній дезінформації?

З Росією просто потрібно боротися. Триває війна. Україна мусить протистояти Росії і в інформаційному просторі, і у фізичному, і в економічному.

Щодо боротьби із зовнішньою дезінформацією. Мені здається, що це трохи помилкова рамка. В сучасному світі в інформаційному просторі зовнішнє і внутрішнє дуже розмиті. Так, є такі тупі кампанії, типу російської фабрики тролів, які намагалися втрутитися в американські вибори. Цей той випадок, коли можна сказати: ось зовнішній ворог, він робить щось погане на нашій території. З цим можна боротися серед іншого і законодавчим регулюванням.

Наприклад, якщо ми говоримо про втручання російської фабрики тролів в американську політику, це пов’язано більше з тим, як зроблена ця кампанія, а не з контентом. Тому що Росія взагалі має право комунікувати свої ідеї в Америці. Ми все-таки живемо у відкритому світі. Але от як це було зроблено – через секретні акаунти, непрозоро, через російські акаунти, які видавалися за американські. З цим можна боротися на рівні врегулювання. Можна зробити такі непрозорі кампанії нелегальними. Не контент сам, а методологію. Думаю, що ми будемо до цього рухатися, а якщо подивитися на законодавство ЄС, то вони вже починають про це говорити. Тобто не з контентом боротися, а саме з тим, як робляться ці кампанії. Це найперше.

Але загалом ділити на зовнішнє і внутрішнє – це тільки маленька частинка проблеми. Тому що зараз все дуже змішано і переплетено. І особливо в Україні, де велика частина проросійських кампаній робиться навіть не Росією, а її місцевими союзниками. Значить, потрібно боротися не тільки із зовнішнім. І пряме врегулювання проблематичне.

Найважливіше – боротися з наслідками цих кампаній. Але для цього хтось повинен цим займатися, і поки що незрозуміло, чия це робота. Якщо, наприклад, ультраправі сили в Англії, які прихильні до Росії, збираються розв’язати громадянський конфлікт з радикалами-мусульманами – чия задача і чия робота боротися з наслідками цього? От це не дуже зрозуміло.

Читайте головні новини Івано-Франківська і області у Google News

Останнім часом просто на наших очах розгортається медійна історія про загрозу масштабної війни. Інформація в Washington Post і Politico, поїздка директора ЦРУ до Москви… На твою думку, чи адекватно реагує Україна на те, що відбувається на Заході довкола її іміджу, на який Росія пробує впливати?

Я думаю, що російська агресія в Україні вкотре показала, що суспільна дипломатія – підтримка репутації країни за кордоном – це дуже важлива частина безпеки.

Часто питають, а чому Катар так багато витрачає на купівлю футбольних клубів, на спонсорування виставок на Заході? Та тому, що вони бачили приклад Кувейту. Тому що ніхто навіть не знав, що таке Кувейт, коли Ірак вирішив його окупувати.

В України практично не було репутації серед західної суспільної думки до війни. І це зробило роботу Росії набагато простішою. Тому що якщо у людей нема ніякого образу в голові, тоді інші будуть формувати цей образ. Мені здається, зараз в України вже є певний прогрес.

Україна в дуже цікавій ситуації. Тому що вона починає фактично з нуля і може використовувати сучасні форми дипломатії. Ми сьогодні живемо у дуже фрагментованому світі, тому одного загального підходу не вистачить. Треба зрозуміти, які ваші потенційні союзники – навіть не в країнах, а всередині різних аудиторій у різних країнах. І починати з ними працювати. Це вибудовування дуже різних спільних інтересів і діалогів. Можна йти навіть по містах. У Чернівців є важливий образ в Австрії – і його можна розвивати. В Одеси сильний зв’язок з Америкою і Ізраїлем. Полтава має значення для шведів. Тобто навіть на рівні міст можна будувати зв’язки.  

Старі способи просування бренду країни – ненавиджу цей термін – вже трохи застаріли. Над цим треба серйозно і постійно працювати. Сподіваюся, в Україні вже зрозуміли, що це питання безпеки, а не якесь лакшері. В сучасному світі це екзистенційне питання. Якщо про вас ніхто нічого не знає і ви про себе не розповідаєте, тоді про вас розкаже ваш ворог.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Немає людей і суспільств, цілком стійких до маніпуляцій»: психоаналітик Юрій Прохасько про інтерпасивність, спокуси і роздільне мислення


*Цей матеріал виготовлено в рамках проєкту “Західноукраїнська медіамережа” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)Зміст продукції є винятковою відповідальністю видання КУРС та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: