За ініціативи платформи «Тепле місто» в Івано-Франківську відбулася відкрита дискусія «Як Івано-Франківську робити більше? Інтеграція ВПО, релокація бізнесу та початок відбудови».
Керівниця медіагрупи «Накипіло» Олена Лептуга з Харкова розповіла про переїзд її команди до Івано-Франківська. Засновник рекрутингової компанії SELECT Віктор Сорока проаналізував ринок праці в обласному центрі. Заступник директора Департаменту інтеграції громад, внутрішньої політики та роботи з ВПО Івано-Франківської міської ради Андрій Деркач розповів, як місту вдалося прийняти 45 тисяч переселенців. А співзасновниця міської лабораторії MetaLab та проєкту cohaty.org Анна Пашинська поділилася досвідом зі створення житла для внутрішньо переміщених осіб.
Франківськ – місто, де можна перепочити
Колектив «Накипіло» переїхав з Харкова до Івано-Франківська після повномасштабного вторгнення минулого року. Керівниця медіагрупи Олена Лептуга розповіла, чому її команда обрала саме Івано-Франківськ.
«Коли ми бачили, що біля кордону збирається така кількість техніки, військових, ми почали планувати, що буде – якщо… Ми вирішили розробити план: якщо буде окупація; якщо буде можливість виїжджати; розробили всі інструкції щодо особистої безпеки та як зберегти техніку. Закупили ліки, продукти і все це зібрали в нашому офісі. Він знаходиться у напівпідвальному приміщенн, і це насправді, забігаючи наперед, врятувало нашу редакцію, це більш-менш безпечне місце», – розповіла Олена Лептуга.
На випадок, якщо прийдеться вивозити родини з Харкова, у «Накипіло» прописали кілька маршрутів евакуації та розглядали кілька місць, де можна би було продовжити роботу. Після вторгнення вирішили їхати до Івано-Франківська як у доволі безпечне місто.
Попри ґрунтовну підготовку, каже Олена, ніхто не очікував таких масштабів російської агресії.
«Ми спочатку орендували готель на два тижні. Тому що думали, що, як і в 2014 році, за два тижні ми повернемося і все буде нормально. Так не сталося, і ми почали шукати, де б ми могли організувати свій офіс так, щоб там був гарний інтернет. Тому що ми налагодили таким чином роботу, що наші оператори там робили відео, а тут треба було монтувати, бо у Харкові неможливо було робити це», – пригадує Олена.
Медіагрупа «Накипіло» об’єднує онлайн-медіа, пресцентр, радіо, продакшн-студію та освітній центр. На початку великої війни до Івано-Франківська переїхало приблизно 70% колективу. На сьогодні більшість уже повернулася до Харкова.
«Повернулися, бо розуміють, що можуть зробити у Харкові більше. Деякі повернулися через родини», – каже Олена.
В Івано-Франківську залишився офіс освітнього центру, який допомагає громадським організаціям налагодити медійну діяльність.
«Франківськ став таким містом, яке може відновлювати, трошки підлікувати, трошки прогулятися парком. Але зв’язок з Харковом – це те, без чого «Накипіло» не могло існувати. Ми продовжуємо бути харківським регіональним медіа, але менеджерські функції і монтажні роботи ми можемо робити дистанційно. Команда, яка займається освітою, вона тут, і їй нема сенсу наразі повертатися», – зазначає керівниця медіагрупи «Накипіло».
Також вона розповіла, що практикує для харківської команди «примусові вихідні»:
«Коли я бачу, що хтось з команди втомився, то запрошую у Франківськ, щоб вони перепочили».
Як Івано-Франківськ прийняв переселенців
За словами Андрія Деркача, міська влада вже 24 лютого 2022 року усвідомила, що доведеться приймати велику кількість переселенців.
«Було завдання підготуватися до прийому людей. Це було першочергове завдання, ніхто не думав ні про що інше, було зрозуміло, що будуть їхати. Івано-Франківська громада – це місто Івано-Франківськ і 18 сіл. Штаби із розквартирування та підтримки внутрішньо переміщених осіб розгорнули в кожному населеному пункті», – говорить Андрій Деркач.
Такі масові центри перебування були організовані на базі всіх навчальних закладів. Багатьох людей, які втікали від війни, прийняли мешканці сільської місцевості у приватному секторі.
«Добрим кроком до інтеграції була наявність різних соціальних закладів. У нас діяло чотири соціальні їдальні. Безкоштовне харчування було для тих, хто перебував у колективних місцях перебування, по селах була потужна продовольча підтримка, – каже Андрій Деркач. – Ці кроки дали можливість прийняти на піку до 45 тисяч осіб. Для порівняння, в області було понад 200 тисяч. Тобто в Івано-Франківську зупинилося 20-25% ВПО, які приїхали в область. На сьогодні цифра зберігається на півні 41 тисячі, з них сім тисяч дітей та підлітків до 18 років».
За його словами, зараз усі колективні місця перебування розформовані, натомість працює кілька шелтерів. Також внутрішньо переміщені особи проживають у гуртожитках. Понад сім тисяч мешканців громади прийняли переселенців безкоштовно – це власники житла, які отримують компенсацію за комунальні послуги.
Андрій Деркачн агадав, що в Івано-Франківську працює Координаційний центр із взаємодії з внутрішньо переміщеними особами. Його мета – об’єднати недержавні організації та фонди з органами влади для ефективнішої допомоги людям, які постраждали від військової агресії рф.
«Це вже не шелтери, це соціальне житло»
Анна Пашинська з однодумцями у березні минулого року запустила проєкт CO-HATY зі створення житла для внутрішньо переміщених осіб.
Волонтери знайшли будівлі, які пустують роками, та облаштували їх під житло для тих, хто втратив домівки.
За словами Анни, її команда досліджувала досвід контейнерних поселень, збудованих для переселенців по Україні після 2014 року.
«Люди там живуть вісім років, там жахливі умови. Це дуже вразлива спільнота. Їм нема на що спертися, вони не можуть знайти роботу. І ми відразу дивилися у бік рішень, які будуть іншими, які будуть інтегрованими в місто, які дозволять переміщеним особам швидше інтегруватися, находити роботу, йти на ринок, іти до школи», – каже Анна.
Волонтери знайшли великі приміщення, які пустують, та взялися їх приводити до ладу.
«Почали збирати людей і робити ремонти. Перший гуртожиток зробили на хвилі волонтерства. Ми об’єднали сотні людей, які до нас щось везли, приходили: хтось ходив як на роботу, хтось як на терапію. І це було дуже неочевидне рішення. Але ми зробили цей перший пілот, ми показали, що так можна, що так краще. На сьогоднішній день ми відновили чотири будівлі в двох містах – Івано-Франківську і Кам’янці-Подільському на 700 людей. Це вже не шелтери, це соціальне житло», – каже Анна Пашинська.
До слова, після поселення волонтери допомагають переселенцям від трьох до шести місяців.
«Ми цю спільноту супроводжуємо до тих пір, коли вона стає самозарадною», – пояснює Анна Пашинська.
Є безробіття – нема спеціалістів
Під час дискусії експерти зачепили тему безробіття в Івано-Франківську. За словами Віктора Сороки, ринок праці в Івано-Франківську більш-менш збалансований – частина людей виїхала з Франківська, частина приїхала сюди з інших міст.
«Але я би починав говорити про загальноукраїнський ринок праці. Називають такі страшні цифри, що багато людей втратило роботу, а насправді частина з них воює, частина з них виїхала. Тобто з точки зору відновлення, яке триває, я б не сказав, що ринок праці дуже поганий. За останньою статистикою ми вийшли на 75% довоєнного рівня вакансій. По Україні в цілому, а в Західній Україні навіть вище. Тому сказати, що зараз біда і вакансій немає, – то ні. Я думаю, що скоро ми зіткнемося з іншою проблемою, коли компанії не будуть матид де брати потрібних спеціалістів», – міркує Віктор Сорока.
За його словами, проблемою є те, що у нас не надто розвинене навчання під час роботи, зміни спеціальності, як це працює в західному світі.
«З одного боку, є велике безробіття, з другого, – тих спеціалістів, які потрібні бізнесу, немає. Тому, враховуючи, що і до повномасштабного вторгнення багато хто говорив про цю демографічну яму, яка нас чекає, то зараз це ще більше посилюється, багато людей виїхало. Тому думаю, що скоро ми будемо мати багато дискусій, а як знаходити людей, як залучати, як навчати тих людей, які є», – вважає Сорока.
За його словами, перевагою Івано-Франківська є те, що люди, які переїхали сюди з інших міст, урізноманітнили місцевий ринок праці, привезли якийсь свій унікальний досвід. З другого боку, не так багато із цих людей тут залишаються.
«Виходить так, що люди приїхали з чисто безпекових факторів, вони шукали місця, де буде спокійно, – говорить Віктор Сорока. – Як тільки стає спокійніше в тому місці, звідки вони приїхали, вони, за моїми спостереженнями, тяжіють до того, щоб повертатися».
