До новозбудованої в 1981 році Долинської бавовнянопрядильної фабрики, про яку тодішні газети писали не інакше як про "гіганта легкої промисловості", було прокладено залізничну вітку, якою із сонячної Середньої Азії "біле золото" вагонами транспортували в Долину. Можливо, саме через цю колію новобудову в просторіччі називали "БАМом"…
Це було дуже масштабне, як на той час, будівництво – площа тільки першої черги бавовнянопрядильної фабрики, розрахованої на сорок тисяч веретен, становила понад 36 тисяч квадратних метрів.
Будівництво фабрики
Друга черга фабрики, яку так і не вдалося спорудити, була запланована ще на 87 тисяч веретен. За рік фабрика переробляла щонайменше 8 тисяч тонн бавовни. Для стабільної роботи підприємства потрібно було постійно мати щонайменше тримісячний запас сировини.
Один із прядильних цехів
Неподалік фабрики на початку 1980-х виросла перша в Долині дев’ятиповерхівка – гуртожиток для працівників фабрики, який одразу ж охрестили "Бастілією", мабуть, через звичку місцевих парубків брати цю здебільшого жіночу "общагу" штурмом. Згодом поруч з "Бастілією" виріс цілий житловий масив, сучасний кінотеатр, перший висотний готель. Кажуть, якби було доведено до кінця все заплановане і запрацювала б друга черга фабрики, то в місті нафтовиків з’явився би ще один новий мікрорайон, не менший, ніж той, який розбудували після освоєння тутешніх нафтових промислів.
Долинська "Бастілія"
Оскільки нафтова промисловість в Долині давала роботу насамперед чоловічій частині мешканців міста та довколишніх сіл, поява нової фабрики повинна була подолати жіноче безробіття, яке досі маскувалося під ведення домашнього господарства. Відтепер замість домогосподарок у місті з’явилися прядильниці, чесальниці та стрічкарки. Загалом роботою на підприємстві було зайнято понад дві з половиною тисячі працівників.
Будівництво Долинської бавовнянопрядильної фабрики відбувалося з типовими для радянської системи простоями, недоробками та неузгодженістю підрядних організацій. Багато браку робилося через поспіх: будівельників підганяли терміни, оскільки спорудження цього об’єкта було оголошено головною будовою десятої п’ятирічки, яка завершувалася в грудні 1980 року, і подарунком до 110-річниці Володимира Леніна. Тож акт прийому першої черги бавовнянопрядильної фабрики голова державної комісії, головний інженер об’єднання "Укрбавовнапром" А. Самойленко підписав мало не в новорічну ніч 1981 року. А про перший моток пряжі на Долинській БПФ прозвітували ще в листопаді 1980 року.
Ще одним стимулом здати фабрику в експлуатацію вчасно була московська Олімпіада-80 – успіхи радянської промисловості мали приємно доповнювати успіхи радянських спортсменів на змаганнях, які через розв’язану Радянським Союзом війну в Афганістані проігнорували більшість демократичних країн Заходу. З нагоди олімпійського року найвищу трубу на котельні БПФ прикрасили зображенням п’яти кілець та символом Олімпіади-80 – ведмедиком Мишком. Із пуском нової фабрики долинян особисто привітав урочистою телеграмою генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв.
Кажуть, для Брежнєва бавовна була такою ж ідеєю-фікс, як для Хрущова кукурудза. Густобровий генсек поставив завдання перед партійним керівництвом республік Середньої Азії збільшити вирощування бавовни в СРСР до восьми мільйонів тонн щороку і зайняти чільне місце серед світових лідерів бавовняної промисловості. Шість мільйонів тонн мав забезпечити Узбекистан. Для зрошування нових плантацій бавовни в пустелі були прокладені іригаційні канали з річок, які напували Аральське море. Внаслідок цього Арал змілів на третину, ґрунти родючих колись долин засолилися, сільське населення перейшло виключно на сезонну роботу зі збору бавовни, яку відправляли на переробку на новозбудовані фабрики, зокрема й в Україні.
Всередині 1980-х спеціальною слідчою групою Іванова-Гдляна були викриті зловживання серед партійних очільників середньоазіатських республік, махінації з приписками та величезними хабарями. У так званій "бавовняній справі" фігурували завищені показники щодо зібраної бавовни на 1 мільйон тонн, гроші за міфічне "біле золото" ділилися між партійними бонзами в Узбекистані та Москві. Після сенсаційного викриття партійний керманич узбеків Шарфан Рашидов застрелився. Зятя Брежнєва Юрія Чурбанова засудили до 12 років позбавлення волі, а міністра бавовняної промисловості Узбецької РСР – до розстрілу.
Ймовірно, саме через реальну відсутність необхідної кількості сировини другу чергу бавовнянопрядильної фабрики в Долині, яка мала подвоїти обсяги виробленої на підприємстві продукції (перша черга фабрики за планом повинна була виробляти пряжі на загальну суму 30 мільйонів радянських карбованців в рік), так і не добудували.
Проблеми із сировиною почалися після розпаду Радянського Союзу з його плановою економікою. Після здобуття Україною незалежності стало важче налагоджувати співпрацю з узбецькими партнерами, які звільнилися від тягаря соціалістичних зобов’язань і перейшли на умови ринкової торгівлі. Міжурядові угоди про постачання бавовни здебільшого не виконувалися. Узбеки воліли торгувати з іноземними партнерами, які платили їм твердою валютою. А згодом самі збудували фабрику з переробки бавовни прямо біля бавовняних плантацій і притік сировини взагалі припинився. Причому будувати узбецьку фабрику допомагали долинські фахівці.
Переобладнати виробництво на переробку інших волокон – скажімо, льону, було неможливо. Для цього треба було повністю міняти устаткування, а це – величезні витрати. До того ж у той час так само безнадійно стояли без роботи і підприємства в Житомирі та Рівному, які займалися переробкою льону. На початку дев’яностих в один момент "лягла" вся українська легка промисловість.
Україні так і не вдалося досягнути взаємовигідних домовленостей з партнерами в Середній Азії. Так само не було реалізовано ідею відродити вирощування бавовни в Херсонській області і користуватися власною сировиною: як виявилося, на півдні України для бавовни замало сонця, вона не достигає там як слід і тому дуже низькоякісна.
Добила фабрику проблема зі збутом виготовленої продукції. Раніше долинську пряжу у великій кількості замовляли для потреб військово-промислового комплексу – з неї шили "хабе", камуфляжі. Відколи тендери на забезпечення української армії раптом виграли турки, продукція Долинської БПФ виявилася більше нікому не потрібною. Коли ж "човники" забезпечили українців ще й дешевим імпортним одягом, то місцеву пряжу використовували українські трикотажні фабрики виключно на пошиття шкарпеток та панчіх, якими з долинськими прядильниками і розраховувались у важкі часи бартерних операцій.
Ще наприкінці 1990-х на фабриці жевріло бодай якесь виробництво і була надія на те, що в недобудованих корпусах другої черги з’явиться новий промисловий об’єкт. Інтерес до закинутої промислової зони із готовими під’їзними шляхами проявили машинобудівники, але збутися цьому проектові не судилося. Згодом недобудовані споруди розбили, вибравши з них брухт та будматеріали, якісь калуські підприємці. Територія довкола двох височенних труб Долинської БПФ тепер нагадує антураж для зйомок фільмів-катастроф чи декорації постапокаліптичних комп’ютерних ігор.
Після того, як підприємство остаточно перестало працювати, звідси зникло все цінне обладнання, апаратура. Кажуть, в Долині всі знали, де у кого і по якій ціні можна було все це придбати, тільки правоохоронні органи нічого не бачили. Після того, як на підприємстві помінялося кілька власників, пройшла процедура банкрутства, більшість колишніх працівників лишилися без роботи і з акціями на руках, які тепер нічого не варті. Був соціальний сплеск, пов’язаний з безробіттям, розбиратися в ситуації приїздила прокуратура. Більшість фабричних приміщень уже викуплені приватними власниками під склади, оптові бази, автомийки, тут працює пилорама, фабрика з виробництва палет, дрібна пекарня, кондитерський цех і навіть фірма, яка робить морозиво.
Залізнична вітка, якою рухалися ешелони на фабрику, вже давно не існує і тепер виконує роль своєрідного орієнтира у часі та просторі: коли від поржавілих воріт долинського "БАМу" піти залишком залізничного насипу, з якого давно вже покрали рейки на брухт, і, перестрибуючи поодинокі рештки просмолених шпал, рухатися далеко-далеко на південний схід, то рано чи пізно можна дійти до того місця, де під палючим сонцем Середньої Азії росте "біле золото" бавовни…
Богдан СКАВРОН
