КУРС продовжує цикл публікацій про вілли і пансіонати Гуцульщини, збудовані до Другої світової війни. Ці унікальні дерев'яні, рідше кам'яні, споруди поєднували здобутки тогочасної європейської архітектури з самобутнім гуцульським народним стилем. Витончені, елегантні, неповторні, вони або не пережили воєнного лихоліття, або ж виявилися чужими й непотрібними в радянську епоху. Але залишилися документи, світлини, людські історії…
Свого часу в будинку адвоката Степана Федака у Ворохті відпочивали Андрій Мельник і Євген Коновалець. Є відоме фото 1921 року з Ворохти, на якому А. Мельник, Є. Коновалець, І. Чмола, В. Кучабський. То була зустріч членів УВО в Карпатах, яку провели під виглядом родинних туристичних прогулянок в гори.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: статусна "Скарбівка" у Ворохті збирала еліту Речі Посполитої і Європи
У ворохтянській Вчительській оселі побували посол польського сейму, віце-маршал, голова українського сеймового клубу Володимир Загайкевич та посол польського сейму, голова Української Католицької Народної Партії Іван Волянський. Усе літо 1934 року у Ворохті лікувалась поетеса, політичний діяч, ім’я якої стало легендою, – Олена Теліга. Її тут відвідував літературний критик, ідеолог українського націоналізму, редактор "ЛНВ" Дмитро Донцов.
В міжвоєнному періоді у Ворохті бували такі відомі українські політичні діячі, як член головної управи Української соціалістично-радикальної партії Михайло Горбовий та активний діяч цієї партії Петро Шекерик-Доників (псевда – Гуцул, Радикал, Січовик, Тур). Вони часто зупинялися в гостинній віллі місцевого жителя Миколи Гаврилюка (1887, Ворохта – 21.08.1968, Філадальфія, США).
Відомий дослідник Гуцульщини, педагог, письменник Михайло Ломацький в своїй книзі "Країна чарів і краси", що побачила світ в Парижі в 1959 році, перелічує найстарші й найбагатші гуцульські роди у Ворохті та зауважує, що "найдіяльнішими на політичному полі були Гаврилюки: Федір, Семен і Микола". Справді, у 1907 році брати Гаврилюки у Ворохті заснували осередок товариства "Січ". На установчому засіданні був присутній відомий громадський діяч, адвокат і письменник Марко Черемшина (Іван Семанюк), який у той час працював у адвокатській конторі М. Лагодинського в Делятині. Спочатку Микола Гаврилюк був третім четарем, а згодом – кошовим "Січі". Пізніше, в далекій Америці, він напише спогади "Січ" – Ворохта, пов. Надвірна", де зауважить, що його в числі 28 січовиків австрійська влада заарештувала за "невинні червоні ленти, дерев’яні топірці, за червоні пера на кресанях (капелюхах), і кошового за його синьо-жовту ленту". Та завдяки втручанню д-ра Івана Семанюка січовиків звільнили, а посли д-р Микола Лагодинський і д-р Кирило Трильовський подали в парламент у Відні пропозиції щодо захисту членів товариства "Січ". З 1905 року Микола Гаврилюк активний діяч місцевої "Просвіти", згодом поперемінно з братом Федором, голова Читальні, ініціатор і голова будівельного комітету Народного дому "Просвіта" в рідному селі.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: як у Микуличині королева Ядвіга перетворилася на Афродіту
З початком Першої світової війни Микола Гаврилюк воює в австро-угорській армії, згодом стає вояком Української Галицької Армії. В міжвоєнному періоді був активним в громадському житті – його обирають членом повітової управи Радикальної партії та делегатом краєвих з’їздів. Також М. Гаврилюк був головою будівельного комітету зі спорудження нової церкви, на яку дав частину дерев’яного будматеріалу.
Микола Гаврилюк підтримував зв’язки в міжвоєнному періоді з українськими громадськими діячами на Закарпатті, що було тоді під владою Чехо-Словаччини. В той час у Празі виходила газета "Сурма", яку передавали з Ясеня на Рахівщині до Львова, бо вона була нелегальна в Галичині під владою Польщі. В цьому багато прислужився Микола Гаврилюк, допомагаючи перепаковувати цю газету до Львова. Також цей громадський діяч багато допомагав закарпатським патріотам, коли в березні 1939 року постала Карпатська Україна. Тому польська влада дала наказ арештувати Миколу Петровича у вересні того року, та він втік і переховався в лісі. В 1941 році, за фашистської окупації, цього українського патріота, як керівника ворохтянської громади, заарештувала угорська жандармерія разом зі священиком о. Миколою Куницьким, Юліаном Мосорою, Іваном Мочерняком та ще одним урядовцем. Всіх їх доставили в Коломию на військовий суд, звинувативши в організації бунту проти угорців. Тільки завдяки діяльному втручанню станіславського владики УГКЦ Кир Григорія Хомишина в’язнів було звільнено.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: готель Гануса в Яремчі
Та це відбулося згодом, як і мандрівка патріотичної сім’ї Гаврилюків в далеку Америку. А в 1929 році у Ворохті, в дільниці, що носить назву Верх, Микола Гаврилюк звів ошатну дерев’яну двоповерхову віллу з мансардою і широкими сходами на рівні фасаду другого поверху. Вілла мала десять кімнат, де відпочивало добірне товариство, здебільшого українських інтелігентів зі Станіслава і Львова. Приймати гостей допомагала дружина пана Миколи – Параска з родини Мочерняк та служниця Катерина. Столувалися відпочиваючі вілли Гаврилюків в пансіонаті "Говерля", власником якого тоді був Стефан Пістиняк, де функціонувала першокласна кухня. Гості були замилувані чудовими краєвидами, які відкривались з тераси вілли, і часто здійснювали прогулянки околицями Ворохти у супроводі трьох синів пана Миколи. Обдаровані діти часто награвали відпочиваючим: Михайло – на скрипці, Іван – на цимбалах, а Петро – на бубні. Таку сцену перед віллою Гаврилюків зафіксував відомий фотомитець А. Блаж, фотосалон якого був дуже популярним у Ворохті і околицях в 20-30-х рр. ХХ ст.
Кумедна історія у віллі "Пазя" Гаврилюків (так її називали в честь дружини власника Параски) трапилася в 1941 році. На подвір’ї появилась гарно вдягнена жінка, а оскільки її відразу не впізнали, то заявила жартома, що метою її візиту є купівля цього будинку. То була пані Ольга, сестра нині блаженномученика о. Омеляна Ковча, дружина о. Антіна Наконечного, який був священиком Ворохти з 1909 до 1918 року. Микола Гаврилюк, незважаючи на те, що був активістом "Січі" (а в той час часто виникало протистояння між січовиками з радикальними поглядами і священнослужителями), мав дуже гарні стосунки з отцем Антіном і його родиною, на відміну від попереднього сотрудника церкви, який переслідував членів протипожежно-фізкультурного товариства. Після смерті о. Григорія Ковча його зятя о. А. Наконечного скеровують на його парафію в Кошелівці, а згодом в Ферескулю. Після того жарту Гаврилюки впізнали пані Ольгу Ковч-Наконечну, яку довго не бачили, і радо її приймали. Згодом, вже на еміграції в США, вони теж підтримували з нею стосунки. Ольга померла в Америці у 1988 році, на 101-му році життя.
Читайте також: Вілли і пансіонати старої Гуцульщини: "Український хмародер" у Ямній
Під час Другої світової війни Микола Гаврилюк залишає Ворохту і з родиною мандрує на Захід. Переживши злидні таборів для переміщених осіб, вони в 1950 році прибувають до США, а з 1959 року оселяються у Філадельфії. Незважаючи на поважний вік, пан Микола був громадським активістом Українського Братського Союзу і Гуцульського товариства "Черемош".
Великий український патріот Микола Гаврилюк відійшов у засвіти 21 березня 1968 року.
Вілла Гаврилюків у Ворохті вціліла під час Другої світової війни. В повоєнний період вона була передана в комунальний фонд селищної ради. Зараз там мешкають три родини ворохтянців.
Якщо Вас цікавить житло і відпочинок у Карпатах, Вам допоможе сайт karpaty.ua – безліч цікавих пропозицій!
Світлана Флис, краєзнавець
