Час ми сприймаємо як послідовність подій, і нам в цьому допомагає наша пам’ять. Одні події сталися раніше, інші – пізніше, так можна осмислити плинність часу.
Життя людини надто коротке, щоб осягнути плинність часу в масштабах мільйонів років, для цього треба йти в гори.
Коли стоїш на вершині гори і бачиш перед собою здиблену поверхню планети, що тягнеться аж за горизонт, то на фізичному рівні починаєш відчувати час.
Тільки уявіть, що колись рівна поверхня поступово, по кілька міліметрів на рік почала підніматися в небо. В процесі цього здиблення відбулося багато змін, які добре читаються, коли ти йдеш походом через гори.
Тут особливі рослини, які пристосувалися жити ближче до неба, і тварини, які краще пересуваються у вертикальній, ніж у горизонтальній площині.
Вода в горах постійно натикається на перешкоди і створює особливий шум. Завдяки геологічній деконструкції тут багато мінеральних джерел, бо в зламаній корі вода знаходить новий шлях і тече через мінерали, які пролежали мільйони років у консервації. Через мінеральну воду можна відчути час на смак.
В горах можна подивитися на планету під новим ракурсом, бо підлога стала стіною, і на світ можна дивитися, як під мікроскопом.
Отаке я собі думаю, коли йду карпатським хребтом у файну погоду. Коли погода погана, то я більше екзистую і думаю про себе, а не про гори.
Підписуйтеся також на мій телеграм-канал – Карпатський волоцюга
