fbpx

Країна парканів

Культура 14:16, 05.09, 2019

Чому ми ще довго будемо бачити занедбану комунальну власність, з одного боку, і паркани довкола спільних місць відпочинку – з другого.

НА ФОТО: Огорожа однієї з турбаз в Микуличині - повністю закрито підхід до річки.

Ви неодноразово опинялися в такій ситуації. Берег річки, відпочинок, барбекю – одним словом, ідилія. І раптом поруч з’являються сусіди. Вони голосно врубають музло, перекрикуються матом, розкидають сміття і взагалі радіють життю – вони теж приїхали відпочивати.

Їм начхати на те, що їхня музика може вам не подобатися. Як і на те, що крик і мат вносять дисгармонію у простір і лякають дітей. Це ваші проблеми, «нє мішайте людям віддихати».

Подібні ситуації трапляються скрізь. В поїзді, де попутника щиро дивує ваше прохання дивитися «Вечірній квартал» на смартфоні в навушниках. В літаку. В автобусі і на пляжі. Особливо це стало поширене зараз, в час компактних гаджетів, переносних динаміків і одноразової тари. Мимоволі нам доводиться розділяти, хоча б на рівні спостерігача, чиїсь музичні уподобання, галасливість і схильність до розкидування порожніх пляшок довкола.

Символічний простір поразки

Звичайне зауваження бути/зробити тихіше чи прибрати за собою в наших широтах є приводом до конфлікту та зіпсованого відпочинку. Купівля житла десь у таунхаусі стає лотерею, і, мабуть, це теж обумовлює непопулярність такого формату в Україні: варто попасти на сусідів-меломанів – і проблем вистачить на весь час, допоки ви там будете жити. Майже немає правових механізмів, щоб примусити когось прикрутити децибели у денний час, а у вечірній – як пощастить. Це ще не рахуючи здивованого запитання поліції: «А чо ви самі з ними не поговорите?».

Інша ситуація. Вирує Майдан – не важливо, перший чи другий, але хай буде другий. Накручений і знервований натовп в урядовому кварталі обтікає явно депутатські мерседеси та «кубікі». Люди би хотіли щось сказати політикам, які сидять всередині, – але вони не знаходять в собі сили зупинити машину і витягти з неї «народного обранця». Так само вони стоять біля вілли чиновника, обмежуючись – максимум – фаєрами під парканом і написами на ньому.

Читайте також:

Справа не в боягузтві, людей багато і за бажання вони би легко знесли охорону. Їх стримує повага до чужої приватної власності. Саме тому ми невдоволено хмуримося, коли бачимо, що сусід знову запаркував свою машину на клумбі під під’їздом багатоповерхівки. Можливо, ми будемо писати йому розлогі записки з поясненням-проханням так більше не робити. Хоча набагато ефективніше було б просто пробити шини – зазвичай вистачає одного разу, щоб дійшло. Я би хотів підвести сюди якесь ефектне та заспокійливе узагальнення, типу, що це переважно машини на номерах АН чи «бехи» нуворішів. Але ні, зазвичай це машини місцевого середнього класу, громадян, як ви і я, опори громадянського суспільства.

Повага до приватної власності творить з нами дива. Варто комусь обнести парканом ще вчора відкриту ділянку комунальної власності десь у парку, лісі, на берегу озера – і ми будемо кипіти невдоволенням, але в більшості випадків не зробимо нічого, щоб цей паркан повалити.

Парадоксальним чином в українцях поєднуються дві дещо конфліктуючі з позиції здорового глузду риси. Це абсолютна неповага до чужого особистого простору і такий же пієтет до чужої приватної власності. На власність спільну це не розповсюджується, і саме тому на ліфтах наших будинків та лавочках у скверах викарбовані зізнання у коханні до невідомої Свєти чи конкретне «Бодя – х#й!».

Чому в Україні не склався «інститут» поваги до чужого особистого простору, пояснити не складно – який там особистий простір в селянській хаті, де живе ціла Кайдашева сім’я? Совіти додатково по максимуму пройшлися по цих «дрібнобуржуазних пережитках».  Радянську людину не варто було залишати наодинці з собою та своїми роздумами, адже це прямий шлях до того, аби почати замислюватися про природу речей. Тому життя завжди проходило на виду в інших громадян, достоту як в античній Спарті (до речі, СРСР дуже любив співвідносити себе з аскетичним спартанським гуртожитком – на відміну від торгашів-афінян з їхньою «гіпертрофованою» увагою до особистості).

Чому в Україні поважають приватну власність, теж не важко здогадатися. Наш уклад та світогляд – це хутір, а не колгосп. Виокремлена ділянка свого та зі своїми, а не все для всіх. Звідси, вірогідно, і тягнуться корені національного кумівства (все в межах однієї великої родини) та зневаги до вже згаданої комунальної власності (не моє – не шкода).

Це підштовхує нас до цікавого висновку: Україна ще довго приречена на все нові паркани довкола пляжів, озер, річок, парків та інших місць, які за законом мали би належати територіальним громадам. А територіальні громади будуть мовчки дивитися на це, з поваги до власності, яка раптом перестала бути їхньою. Якщо якийсь спритний «рєшала» отримає можливість загородити частину спільного простору для себе – він неодмінно це зробить. Хоча б для того, щоб ніяке бидло не врубало свого стасаміхайлова у нього під вікнами.

Якби на місці такого спритного рєшали опинилася більшість із нас – ми би вчинили так само. Не з жадібності, а просто заради власного комфорту. Коло замикається. Відгороджені подвір’я наших будинків – чисті й охайні, але відпочивати за їхніми межами можна лише десь в інших, таких же відгороджених, місцях. Бо в невідгороджених вже встигли побувати та нагадити співвітчизники.

Пам’ятаю, як під час подорожі Америкою, в штаті Массачусетс, мене вразив місцевий «сільський» ландшафт. Приватні будинки жителів стояли поруч, але при цьому не були розділені парканами. Десь там були туї, десь квіти, десь нічого. Це була ознака настільки високої поваги до іншого, в якій нагадування «Не порушувати» вже є зайвим. Тому що поліція приїздить вже після першого попередження – неважливо, були проігноровані межі приватної власності чи спільного простору. Втім, часто поліція приїздить і без попередження.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: