Життя – це вибір. Чий вибір формує міста?
Кожен сам вибирає собі те, що відбувається з ним у житті, і лише він сам несе за це відповідальність. Всяка дія завжди матиме наслідки – рано чи пізно.
Це стосується рішень та вчинків політика, бізнесмена, військового, архітектора чи будь-якого пересічного громадянина.
Завдання політика, державного діяча – забезпечити життєдіяльність суспільства мирним, дипломатичним шляхом.
Розумний політик має знаходити сприятливий вихід з будь-якої халепи. Мудрий – в неї не потрапить. Бездарний – не тільки потрапить, а й зробить це з великими втратами й тривалими наслідками для свого народу.
Бізнесмен буде намагатися отримувати прибуток при будь-якій владі й при будь-яких обставинах, навіть під час війни чи стихійного лиха.
А військові – це ті, хто обрав собі долю виправляти помилки перших і других своїми засобами, інколи ціною власного життя.
Політиків, чиновників, військових суспільство утримує виключно для свого безпечного і комфортного існування.
І коли перші не виконують свого призначення, громадяни (виборці) несуть відповідальність за свій вибір свободою, добробутом, життям…
Яка ж роль у цьому архітектури?
Архітектура – це більше, ніж просто будівлі
Пісня співається три хвилини.
Картина може малюватись кілька днів.
Закони інколи приймаються ще швидше.
Для будівництва багатоповерхівки сьогодні достатньо декількох місяців.
Виростити сад – кількох років.
А от для створення повноцінного життєвого середовища міста – століття.
Міста творять люди й час, більше чи менше користуючись засобами та законами архітектури.
І тому від фаховості архітектора і завдань, які він береться вирішувати, залежить якість майбутніх міст, середовища, суспільства в цілому.
Бо архітектура – це проєктування майбутнього життєвого простору і системи взаємодії його з людиною. Якщо вона робиться професійно, то містить всі аспекти людського життя: національну ідентичність, історію, соціологію, антропологію, технології, психологію та ін. Це своєрідна солянка, яка безперервно, неймовірно і невблаганно впливає на свідомість і життя людей.
Часто, аби позбавитись її небажаного впливу, люди змінюють місце проживання, виїжджають з певних населених пунктів чи регіонів, знаходячи довкілля, яке більше відповідає їхнім особистим запитам.
Чи можуть мешканці впливати на майбутнє своїх міст?
Невдоволеність середовищем є ключовою ознакою неблагополучності міст і територій. Це добре помітно хоча б з того, де починаються війни, конфлікти чи революції.
Неможливо уявити осередком конфлікту територію, де мешканці задоволені своїм життєвим середовищем, своїм містом, в якому вони почувають себе господарями, несуть відповідальність за його майбутнє та впливають на його розвиток. Тому проєктування майбутнього без мешканців в демократичному суспільстві неможливе.
Тільки тоталітарні режими, нехтуючи громадською думкою, підпорядковують архітектуру і містобудівну систему своїм потребам. Це створює ілюзію загального порядку, але підпорядкованого бізнесу та владі, і це невблаганно накопичує потенціал майбутніх конфліктів.
В українській архітектурі до останнього часу паразитували радянські (російські) наративи та форми. І вони не можуть підсвідомо не притягувати й не формувати цінності північного сусіда. Ця архітектура переважно не передбачала спільнотворення життєвого середовища з громадою, поваги до людини та особистості. Були страх і неприйняття публічних просторів, необхідних для спілкування і взаємодії громадян.
Нинішнє реформування містобудівного законодавства підтверджує, що ці тенденції нікуди не зникли, а архітектори ще більше стають заручниками такої політики.
Чому сьогодні архітектори – це заручники системи?
У 2019 році набрали чинності зміни до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», якими прибрали вимогу обов’язковості створення погоджувальної комісії у разі незгоди населення з проєктними рішеннями містобудівної документації. Законопроєктом №5655 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування сфери містобудівної діяльності взагалі легітимізується вседозволеність будівельного бізнесу і неможливість громад та органів самоврядування впливати на забудову своїх міст.
Ці ініціативи разом із введенням приватного контролю за забудовою і нівелюванням авторського нагляду архітекторів «народні обранці» просувають без належних обговорень з громадськістю та професійною спільнотою, ще й під час війни.
Як видається, все це відбувається не без мовчазної згоди частини архітекторів через відверте бажання вірно служити замовнику, якими сьогодні є переважно влада та будівельний бізнес, з їхнім переконливим адміністративним чи фінансовим ресурсом.
Як не прикро, та сьогодні я поділяю думку відомого урбаніста Рема Колхаса: «Професія архітектора перестає існувати для суспільного блага». А відповідно, вона може дуже швидко зникнути, якщо не буде вирішувати складні завдання творення життєвого середовища, прогнозування і проєктування майбутнього.
Архітектура, яка знищує людей
Гасло нашого часу: «гроші вирішують все». Але колись прийде розуміння, що по доларах не прогуляєшся, як по затишній набережній. Зручне транспортне сполучення в місті не замінить торба грошей, а будівлі, що спотворюють міське середовище, можуть не одне століття відлякувати як мешканців, так і потенційних інвесторів та туристів.
І не всі суперечності в суспільстві можна змінити рішеннями політиків чи діями армії.
Наше суспільство і наші міста – це люди. Відносини між ними мають змінюватись, інакше неможливо змінювати міста. Архітектор має прогнозувати й проєктувати майбутнє, реагуючи на виклики, які пропонує життя і середовище. Щодня, впливаючи на нього та контактуючи з людиною, архітектура має протистояти несправедливості, давати громадянам базові потреби: безпеку, свободу, можливість нової соціальної взаємодії.
Безпека – базова умова щастя кожного
Безпека – екологічна, транспортна, інформаційна, естетична, криміногенна – захист від агресивного середовища, породженого страхами, які вигідні тим, хто при владі. Залякана і невпевнена людина – вигідний споживач, який буде сприймати будь-які, в тому числі неадекватні, рішення.
Зараз можна почути, що проблеми архітектури не на часі – війна… Але це ж говорили й в дев’яностих, і в роки економічних криз, під час пандемій чи вторгнення росії у 2014 році.
А наш світ і наші міста не чекають, коли настане найсприятливіший час для містотворення. Вони змінюються щодня і або стають кращими, зручнішими, привабливішими, або погіршуються, тягнучи за собою соціальні, економічні чи безпекові проблеми.
Закон причин і наслідків працює завжди
Варто розуміти, що епідемії, пандемії, природні катаклізми, економічні кризи та війни у світі – не випадковість. Це плата людства за ігнорування законів світобудови. За жадібність, за неготовність гармонійно співіснувати у багатогранному світі.
І все ж у нас все ще є шанс замислитись, чи туди ми йдемо; зробити вибір і, не чекаючи схвалення Сходом чи Заходом, нарешті самим взяти відповідальність за побудову свого подальшого життя.
Проєктувати маємо перш за все взаємодію зі світом, в якому живемо, нові суспільні відносини, а не лише будівлі, які, звичайно, мають бути зручними, безпечними та привабливими. І безглуздо розраховувати, що для людини не наступить відповідальність за її неправильні рішення чи хибні дії. Закон причин і наслідків працює незалежно від його усвідомлення нами.
Що почитати на КУРСі про архітектуру Івано-Франківська:
- Остап Українець. Путівник архітектурою для рагулів
- Куди прямує архітектура Івано-Франківська: що не так і як це змінити
- Андрій Назаренко. У пошуках архітектурної цінності центрального ринку Івано-Франківська
- Юліан Чаплінський про Івано-Франківськ: як зберегти архітектурну спадщину і зробити місто кращим
- Денис Квасов: Як зробити з Франківська “розумне” місто
- Ігор Панчишин. Архітектурна спадщина Івано-Франківська: чи справді ми розуміємо, що це таке і навіщо вона нам?
- Ігор Панчишин. Це місто просто приречене
- Віктор Зотов: Як має змінитися Івано-Франківськ та що йому заважає
- Ростислав Шпук. Пересічність потворного: як франківці добивають архітектурну спадщину
- Ростислав Шпук. Опиратися безнадії: про “Дністер”, пам’ять і сенс
