Рішення собору УПЦ МП, звичайно, важливе, але це рішення про те, як бути наполовину вагітним.
Головна причина рішення – втрата парафій (грошей і майна) і тиск знизу. Головне в рішенні – самостійно варити миро (абсолютна прерогатива Москви). Але тут є нюанс.
В російській традиції миро варять в Страсну П‘ятницю і роздають по єпархіях РПЦ. Простіше кажучи, УПЦ МП має “канонічне” миро ще майже на рік, а може, і більше. Для тих, хто не в курсі, миропомазання – це обряд (таїнство), без якого неможливе хрещення.
Головне рішення, яке так і не прийняте, – не сказано ані слова про автокефалію. Найважливіше, про що забули: тиждень тому УПЦ МП зробило заяву про те, що війна почалася через утворення Православної церкви України. Ця заява так і не відізвана.
Щодо майбутнього, то УПЦ МП продовжить займати вичікувальну позицію. Ні про які різкі заяви, спроби засудження Кирила чи Путіна мова поки не йде. Їхнім головним ворогом була і залишається не Росія, а ПЦУ. Тому більшість експертів помиляється, коли говорить, що заява про “незалежність” – це крок до об‘єднання церков. В голові Онуфрія чи настоятеля Лаври Павла цього нема. Це рішення про збереження майна і відтермінування проблеми.
Чого справді боїться Онуфрій? Виключно тиску громад, які мають повне право вимагати засудження росії, путіна і кирила. А тепер можуть вимагати ще й слова автокефалія. Поки Онуфрій цього не зробить, вважайте, що він не зробив нічого.
