неділя, 09 грудня

Чому важливе старе каміння

Ігор Панчишин Архітектор, художник.
Палермо. Приклад зразкової й прекрасної консервації споруди. Споруда абсолютно "непрактична", зовсім без прямого використання. Навіть без даху :). Це щось як пам'ятник якимось персонажам чи подіям, який не несе ніякої "практичної" користі, але завше є джерелом дискусій, здвигу людності й політично-суспільних орієнтирів. І навіть фінансування на його утримання і покладання квітів.

Однак це лише фізичний об'єм. Здається, про що може бути мова. А тепер задумаймось: а чому держава чи магістрати (тут Палермо, чи "воєводство" Сицилія) тратиться на "будинок", який не віддає користі (як будинок), який займає корисну площу, який навіть без даху, аби на крайній випадок зробити під ним зупинку, чи МАФ, чи майданчик, який, може б, себе окупив або принаймні задовольнив потреби якихось соціальних груп? Чому відсутня "бурхливо-натхненна" креативність комунальна чи амбітна сублімація якихось міфів і мрій нових прогресорів від мистецтва?..

Я згадую різноманітні руїни і рештки "непрактичних" і безхозних пам’яток в нашім краю. Щоразу це проблема пошуку інвесторів, чи якихось патріотичних, чи практичних власників, які б "капіталізували руїни". Невже лише так можна сприймати пам’ятки архітектури? Що штовхає бідних сицилійців на такі видатки, аби консервувати "непрактичні" скелети старих споруд? Чому консервація недоруйнованих речей, що прийшли з давніх часів, обов'язково має бути пристосована до наших сучасних уявлень про комфорт? Ми ж не ставимо питання практичного використання пам'ятників різним історичним персонажам. Вони плодяться і постають все нові і нові як настійне нагадування про наше славне минуле, і як наратив для наступних поколінь, і як поле незастосовного в нашій практичності польоту мистецького самовираження.

Чому у сицилійців (та не лише в них) пам'ятником стають недоруйновані рештки непрактичних конструкцій. Вони надають їм якихось рис, пластичних форм і об'ємів. Про що мають сказати ці стіни, арки, провалені паруси перекриттів, це каміння? Чому для цих сицилійців це є пам'ятником, джерелом гордості і натхнення? Вони й пам'ятники історичним персонажам і подіям вміють зробити так, аби відчути всю глибину своєї висоти, свого натхнення, своєї значущості... Не пасторально провінційні зображення якихось людей, а екзальтовані і напружені асоціації через розуміння досвідів – і архітектурних, і будівельних, і конструктивних, і технічних – і навіть амбіцій протистояння законам фізики ведуть людей до вчинків і розвитку до самоусвідомлення і перспектив.

Колись на зорі романтизму, коли ставали на ноги національні держави і з’являлись нові еліти з прагненням до імперій і самоствердження, народилась ціла хвиля мистецьких узагальнень й інтерпретацій величних руїн, що нагадували про масштаб прагнень і досягнень давніх імперій і могутніх держав та їх завоювань. Коли стало зрозумілим, як створюються нації, Франція, Італія, Німеччина, Іспанія просто "іконізували" ці руїни, і дотепер цей пієтет до давніх руїн тримає у великих народів відчуття своєї величі і знань. 

Гюбер Робер, "Руїни".

Це відчуття не з'являється відразу в людей, які щойно вийшли з катакомб. Його можна виховати, якщо вивчати спадщину й навчитись того, що казав Макіавеллі: "Шляхтича виховує старе каміння". Спробуйте порівняти ці почуття, дивлячись на наші руїни очима наших зверхників… Чи присутнє там почуття історичної місії і розуміння сенсів держави?

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

КОМЕНТУВАТИ