вівторок, 21 листопада

Держава не будується у фейсбуці

Наталія Сербин Громадська активістка, волонтер, співзасновник ініціативи "Поранені SOS".
Ми стали такі безсилі, що чи не останнім способом для багатьох скривджених, ображених чи потерпілих від якоїсь несправедливості людей виявилися соціальні мережі, лайки і репости. Фейсбук дає ілюзію співчуття і надії.
Карикатура Павла Кучинського. Карикатура Павла Кучинського.

З окремих статусів у фейсбуці 21 листопада 2014 року розпочалася Революція Гідності, але все частіше маю таке  відчуття, що ми так на цьому віртуальному "пості" і зупинилися, не зуміли чи не змогли цілі і вимоги Майдану, а зокрема і тих, що були  розстріляні, втілити у реальне  життя. А ще мало хто з революціонерів спромігся на щоденну боротьбу й роботу, зміг взяти відповідальність за побудову держави, а не тільки знищення системи Януковича.

Соцмережі як інструмент комунікації дуже вміло і швидко підхопили всі керівники держави – від Президента до голів сільських рад. Але життя – це не лайки і пости, держава – це набір послуг і цінностей, які потрібно створювати і якісно надавати, це війна, яку не можна вести тільки у фейсбуці під хештегом "зрада", комусь потрібно сидіти  в окопі, тримати лінію фронту. Хтось має займатися політикою і працювати над тим, щоб на наступних вборах людям запропонувати (не обов’язково виграти) альтернативу, а не тільки всіх поголовно ненавидіти; хтось попри корупцію і важкі умови мусить вести бізнес, а хтось, зрештою, виховувати дітей... Тому віртуальне життя – це лише дрібний елемент великої і складної дійсності. А у нас нерідко його дуже переоцінюють і пробують замінити ним реальні рішення, вчинки, дію. 

Візьмемо свіжий і резонансний приклад з франківським патрульним, який затримував п'яного екс-міліціонера. Те, що маємо приклад великого спротиву системі від патрульної поліції, – це, звісно, добре. І що перші керівники держави на скандал з відстороненням патрульного відреагували – добре. Але це не показник якісного управління і роботи, а переполох, інстинкт самозбереження старої системи, яка вміє вчасно висловити підтримку постраждалому, дати задню і голосно, яскраво заявити про те, що це помилка, вибачитися за недолугого підлеглого, дати йому на горіхи, хоч він всього-на-всього ґвинтик цієї системи. Та слід відрізняти полову від зерна, а в даному випадку – не вестися на популізм, одноразову акцію підтримки. Юрій Луценко і Арсен Аваков стали на захист патрульного, бо їм це вигідно, вони підтримали те, що підтримує більшість людей, і це політика, заробляння рейтингу, а не управлінські рішення.

Якщо б вони справді переслідували державницькі цілі і хотіли розібратися, то треба змінювати правила, впроваджувати принципи, потрібно визнати, що реформа по ключових державних інституціях, а власне їх очищення і люстрація, так і не реалізована, і пройшло достатньо часу, аби ідентифікувати помилки, промахи і напрацювати способи їх вирішення по-управлінськи, в межах повноважень, а не через пости у фейсбуці, Арсен Аваков – міністр, а Юрій Луценко – генеральний прокурор, вони не громадські діячі, не блогери, не зірки інтернету, від них чекають не яскравих і дотепних постів, а дій.

Випадок з пресуванням прокуратурою франківського патрульного – добра нагода подивитися  на роботу нашої прокуратури в цілому. Минуло більше року, як Луценко особисто представив Олександра Стратюка на посаді прокурора області. Наказав йому "ловити велику рибу", боротися з незаконними рубками лісу, добуванням гравію з річок, незаконними будовами... І що маємо?

Всі кримінальні справи щодо так званих "руслоочисних робіт" (вивезення, крадіжки гравію) десь лежать, підвішені на якомусь гачку. А у цих справах відомі в області люди, навіть чинні депутати й чиновники. Чи бодай одного покарали? Ні!

Масові вирубки лісу – розмов багато, а вони тривають. Чого вартує лише призначення нового головного начальника лісового агентства області – увесь той фарс з нібито відкритим конкурсом, судова тяганина, гучні обіцянки нового головного лісоруба... Гугліть, читайте – робіть висновки. 

А тепер про найактуальніше для самого міста – про незаконну забудову, яка його з'їдає, як корозія. Щойно генпрокурор наказав зупинити це свавілля, як... будуватися почали всі: обласна прокуратура, військова прокуратура, ДСНС, поліція... Всі державні органи подають заявки на розробку ДПТ – на ту землю, яка їм надана для реалізації статутних функцій (!). Про що тоді взагалі може йти мова? 

Згадаймо і найрезонансніші справи – забудову по вул. Промислова-Ленкавського-Макогона, будівництво навколо міського озера. Так, в цих справах є виграні суди, але ж ніхто не покараний, жодного факту знесення незаконного будинку чи притягнення до відповідальності тих, хто влаштовує фіктивні громадські слухання чи видає містобудівні умови. Зате відкрита кримінальна справа проти Олексія Замкового, який очолює громадську ініціативу по Макогона, і повна лояльність до депутата Гавриша, депутата міської ради від ВО "Свобода", який захищає забудову. Ось така ціна боротьби за правду.

В підсумку маємо те, що за рік нинішній прокурор не виконав жодного завдання генерального прокурора. Мабуть, скоро буде нагороджений, а ще краще – піде на підвищення. Це ж треба – більш як рік просидіти і, як то кажуть, "палець об палець". 

І отак можна пройтися по кожному органу – й переконатися, що поступ мінімальний, а панують підміна, імітація і саботаж. І соцмережі з ефективного інструмента комунікації перетворилися на конвеєр політичної симуляції. Франківському патрульному пощастило – через сотні і тисячі постів-репостів його історія потрапила в стрічку Авакова і Луценка. Але це – виняток. А тисячі людей в Україні залишаються непочутими, вони як нікому не потрібна інформація, спам, сірий шум соцмереж, який не виходить в офлайн. Тому що не працюють правила. 

А я – за правила, а не винятки!

КОМЕНТУВАТИ