Гуцульське повстання: що це було?

На базі опису у Вікіпедії "Гуцульське повстання" малюється, немов екшн із захопленням поліцейських постерунків (відділків), перестрілками, погонями, перехресними стежками/посиланнями сюжетних ліній.

Дивно, що Любомир Кобильчук (народжений у Верховині кіновиробник), автор "Тінів НЕзабутніх предків", "Штольні" і "SelfieParty", ще не вхопився за цю історію, щоб зняти чергове кіно. "Історія базується на реальних подіях" зараз у тренді світового кінематографа.

Щоб зрозуміти історичний момент "Гуцульського повстання”, спробуємо описати тло, на якому ці події зав’язалися.

Паризька мирна конференція (1918-19 рр.). Тут по закінченню Першої світової війни визначалася доля післявоєнної Європи.

Між українцями та поляками остро стоїть питання за володіння Східною Галичиною.

Польща ще влітку 1917 почала гру на випередження: під опікою уряду Франції створено самостійну польську армію, що воювала під французьким командуванням. Армія була сформована з поляків, що служили у французькій армії, та польських добровольців з мігрантських кіл, воювала проти Німеччини та її союзників.

Інтереси Польщі в боротьбі за Східну Галичину на Паризькій мирній конференції лобіювала Франція, природний союзник Польщі (ці країни з різних боків обмежують Німеччину). В той же час українці-галичани на полях Першої світової мужньо відстоювали інтереси сторони, що програла війну. Весь їхній героїзм не допоміг отримати приз глядацьких симпатій, радше дратував переможців.

Після поразки Німеччини найближчою загрозою для Антанти-Європи стає більшовизм. Большевики марили перетворити європейські колекції китайської порцеляни на нічні горщики.

Щоб не допустити поступу Красной Армії, на боротьбу була кинута та сама "самостійна польська армія", ще й очолювана поляком, Юзефом Галлером. На кого, в якій їй послідовно нападати, – вказував польський уряд. Замість воювати з бандформуваннями Дзержинського і Муравйова, поляки тицяли пальцем на УГА (Українську Галицьку Армію) – от же ж вони, самі май породисті большевики!

Політичний провід українців того часу міг, звичайно, обурюватися – що "ми не большевики, ми соціалісти, ми соціал-демократи!", але все це гілляки дерева, що корениться на "Капіталі" Карла Маркса.

В тому, що все величне XX ст. нас, українців, тягне не в той бік, я (в жарт) оголошую винним Роберта Домса. В 1854 році нечистий потрафив його в місті Бориславі започаткувати промисловий видобуток озокериту і  нафти (земного воску і кип’ячки).

Як наслідок, в місті виколихався раніше незнаний в Галичині пролетаріат; визискували його місцеві капіталісти єврейського походження.

На період становлення пролетаріїв припадає навчання в сусідньому Дрогобичі Івана Франка. Юнак з ше не сформованою, навіть ураженою василіянами-педагогами (читай "Отець-гуморист") психікою, палко закохується у страждання злиденних трудівників.

В повістях того часу "Boa constriktor" і "Борислава сміється" Франко детермінує впливом капіталу перетворення антигероя обох творів Германа Гольдкремера на послідню мерзоту. "Капітал” Маркса переклав на українську той самий невтомний Франко. У своїх творах Автор геніально змальовує соціалістичну візію світу. Мимоволі починаєш співчувати і засуджувати згідно з віруваннями Франка того часу.

Потім ці вірування еволюціонували в інші, той же "Борислав сміється" залишився незакінченим – але коліщатка історії вже заскрипіли в згубний для України майбутнього соціалізм, з якого ми не можемо випетляти й досі.

Всі вагомі політичні потуги українців часу до Першої світової були в різній мірі соціалістичними. Михайло Грушевський в мемуарах (чому він профукав історичний момент) вважає неприпустимим колаборацію зі Скоропадським не через те, що "гетьман" свого часу був офіцером Російської армії, а саме через те, що той не був соціялістом.

Полякам неважко було переконати Антанту, що політична позиція українців – особливо небезпечна форма большевизму з людським обличчям, але моторошною душею.

Хто знає, як би склалися історичні події, якщо б на нараді 2 червня 1919 в Бучачі керівництво УГА прийняло б рішення завчасно перейти Збруч для з’єднання з армією УНР, – тоді вони б становили реальну військову силу.

Натомість було проведено "Чортківську офензиву" – відчайдушний стрибок ранЕного тигра. Операція УГА, напевно, увійшла в підручники військового тактичного мистецтва, але в один несподіваний день у вояків закінчилися патрони. Після чого виснажені залишки армії змушені були рятуватися за Збручем, де їх, після кількох військових операцій, поїла епідемія тифу. Останні ж сторінки історії УГА схожі на агонію, коли смертельно поранений звір кидається на всі боки.

Головна хвиля організованих поляками репресій проти українців почалася саме після того, як військова потуга українців УГА перейшла через Збруч в липні 1920, залишивши напризволяще своїх прихильників – як активних, так пасивних.

Який мотив поляків був проводити "пацифікацію" на українських землях?  

Рада послів Антанти 15 березня 1923 року вирішує визнати за Польщею всі права суверена на території Східної Галичини. Раніше (на засіданні 23 лютого 1921 в Парижі) Рада Ліги Націй наголошувала, що сувереном Галичини є країни Антанти, а Польща здійснює лише її тимчасову військову окупацію, термін якої міг тривати до 25 років.

Для того, щоб після цієї чверті століття українці вже не могли претендувати на яку-небудь самоідентифікацію чи тим паче автономію, польський уряд ініціював знищення як всіх проявів українського, так  і його фізичних носіїв. У своїх діях поляки часто спиралися на політику прямої дії, залишаючи своїм дипломатам заднім числом улагоджувати наслідки з "вічностурбованою Европою".

Фактична "пацифікація" почалася задовго до того (як репресії проти гуцулів з серпня 1920), коли вигідні полякам рішення були легітимізовані на офіційному політичному рівні.

Мешканці Верховинського району були серед тих, що під час Першої світової організовано ставали до лав армії Австро-Угорщини. Коли територію Жаб’євщини зайняла російська армія – співчуваючі отримали можливість стати на москальський бік.

Але коли почалися визвольні змагання саме за Україну 1918-20 років – вкрай мізерне число верховинців взяло участь у цій боротьбі.

"Населення було виснажене Першою світовою" – але ж Гуцульська Сотня, Гуцульський Пробоєвий курінь не мав проблеми з комплектацією в сусідній гуцульській частині Карпат (сучасні Косівщина, Коломийщина, Березови)! Мешканці Верховинського району також брали участь у боротьбі за здобуття Української держави – всього до десяти чоловік. Решта ж зайняли позицію, що вся ця "політика" їх не стосується.

Ми маємо справу з плутаниною значень. Ті ж "верховинці" – народна назва гуцулів, бойків та лемків, які мешкають на обох схилах Українських Карпат та ще й частково на Пряшівщині (Словаччина) (за формулюванням Вікіпедії); водночас "верховинці" є синонімом до мешканців саме Гуцульщини, і в той же час ще й це замешканців Жаб’єго, перейменованого на "Верховину" 1962 року.

"Гуцули" – також не тотожне "мешканцям Верховинського району" поняття.

Коли ми чуємо про бойову славу військових формувань, названих "гуцульськими", читач сприймає їх як такі, що мали безпосередній потрафунок до Верховинського району. Але:

"Гуцульський пробоєвий курінь деякий час перебував на відпочинку в Стрию, де поповнився новобранцями. Поповнений курінь налічував 1000 стрільців, 180 осіб скорострільної сотні та 20 штабних вояків. Цього разу гуцули становили лише 20% особового складу Гуцульського пробоєвого куреня. Решта його вояків була родом з околиць Станиславова, Чорткова й Перемишля".

Поляки, безперечно, вважали мешканців Верховинського району за українців – та ще й таких, що під дією синдрому втраченого покоління (посттравматичного синдрому Першої світової) тихо рефлексують біля овець і неспроможні до організації супротиву.

У визвольних змаганнях українців верховинці участі (окрім 10 відважних) не брали, зброї з фронтів не натЯгали, користуватися нею не вміли. 

"Пацифікація" у виконанні поляків була не лиш на Гуцульщині, але й на інших теренах Східної Галичини. Але там її проводили значно цивілізованіше – виконавці були свідомі того, що якщо переходитимуть за певну межу, не доживуть до ранку.

Так само спроба радянської влади організувати голодомор 1946-47 років на теренах Західної України не втілилася – її зірвав збройний супротив УПА, що з селянами підтримували одне одного.

Наші ж верховинці хотіли випетляти між коліщат історії з позицією "бути патріотом Верховинщини –  понад усе! Наша хата скраю" – і через це постраждали понад усе.

Горе переможеним.

В темі про "Гуцульське повстання" ми опираємося першочергово на мемуари Петра Шекерика-Доникового. В "Гуцульщині у польському ярмі" він описує злочини поляків проти цивільного населення Верховинщини настільки деталізовано, наче сподівається на засудження окупантів на віртуальному Гаазькому трибуналі.

"Пацифікація" Верховинщини почалася по-дорослому наприкінці серпня 1920.

В Шекерика-Доникового – кілька розгорнутих сторінок описів грабунків, завдання каліцтв, зґвалтувань, інших 18+.

Читаю я читаю описи цих всіх звірств, десь на описі листопадових подій втрачаю терпіння – коли ж почнуться симетричні дії верховинців у відповідь? Де ж саме "Гуцульське повстання"?

Нарешті, через півроку терору, в лютому, почалося!:

"З сильною вірою у власні сили, гуцули рішились зі зброєю в руках запротестувати перед культурним світом проти польського насильства.

Вже спочатку місяця лютого 1920 почалася підготовка до повстання проти Польщі. Повстанська організація була наскрізь національно-соціяльною. Заложено повстанчі комітети і їхній центральний комітет. Підготовку до повстання вели, переважно, селяни-гуцули. Загал населення спокійно очікував приказу".

Вже були і призначені повстанські полки: ім. Чорногори, Олекси Довбуша, Залізняка, Ґонти, Гайдамацький. Приготовано відозви до українців як проти поляків, так і проти російських большевиків”.

Нагадує науково-практичні конференції суспільно-культурного товариства "Гуцульщина". Понад два місяці велися філологічні дискусії, на ім’я чого має називатися який підрозділ.

"Організаційний плян був добрим. На зайнятих повстанцями теренах мало негайно проголоситися мобілізацію всіх боєздатних українців. До повернення законного уряду Західної України мав бути створений тимчасовий уряд для запровадження ладу і спокою. Був виданий острий приказ проти погромів та грабунків".

Деякі гуцули, що сміють вважати себе нащадками фракійців, мали б знати повчальний приклад з історії Древнього Риму. Коли їхні уявні предки змовилися вбити свого ватажка Цезаря і вже розходилися т’хаті, ватажок заколотників оголосив, що діяти треба негайно, інакше хтось обов’язково донесе Пшонці про їх плани.

"Все відібране від поляків майно мало перейти під заряд повстанської армії. Було теж призначене місце для поляків, полонених, інтернованих і закладників.

Спочатку квітня 1920 р. польська жандармерія впала на сліди повстанчої організації. 

Вислано межи повстанців провокаторів.

Тут мусимо вставити цитату зі статті Петра Шкрібляка:

"Гуцули у квітні 1920 р. підняли повстання проти польських загарбників. У його організації певну роль відіграв посланець зі Східної України, який видавав себе за Петра Дорошенка".

"Він провів ряд зборів у Головах та навколишніх селах Верховинського району, на яких закликав до повстання проти Польської держави, давав настанови роззброювати польські постерунки, жандармерію, арештовувати польських жандармів, жовнірів, урядовців, висуваючи при цьому ідею вигнання поляків за Сян та створення в Гуцульському краї "держави Чорногора".

Вам це не нагадує тактику поляків під час "Карпатської України", коли засилалися передягнуті в українців провокатори? 

"Поляки, маючи вже певні вказівки, хоч і не докладні про повстанчу організацію, рішилися спровокувати повстання передчасно".

Ні-ні, пше-поляки, ви щось наплутали! Верховинці не учасники повстання, яке ВИ хочете спровокувати, верховинці готуються стати учасниками повстання, яке має виголосити наше керівництво.

"Почалися арештування".

Вони не почалися, а продовжувалися вже 8 місяців, лиш з додатковим мотивом – “ще зовсім невинних людей”.

Тобто поляки мали б дочекатися, поки гуцули поперетворювалися на повстанців і стали б "винними" – і лиш тоді їх заарештувати, а не діяти на випередження?

"Почалися криваві екзекуції гуцулів, які повстання ще не підняли. Мучено людей, між ними і таких, які з приготуванням повстання не мали нічого до діла.

На початку квітня скріплено польські постерунки на Гуцульщині. Спроваджено військ до Жаб’я і довколішніх сіл.

Гуцули поводилися, однак, якнайспокійніше".

Гуцули – терпіли.

"Тоді поляки рішилися на власну руку спровокувати передчасно назріваюче повстання.

Провокаційну роботу почали 13 квітня 1920 року арештуванням гуцулів, закидаючи

їм участь у підготовці повстання проти Польської Речі Посполитої”.

Але ж гуцули готували, повстання? Чи це просто було поговорити?

Нарешті! Пукло терпіння гуцулів!:

"Це довело до розпуки. Не знати хто дня 14 квітня застрелив двох польських грабіжників-жандармів на дорозі в Жаб’є-Зелене. Цього моменту лише і ждали поляки. Затрубили на увесь світ про гуцульсько-большевицьке повстання".

Тобто саме "Гуцульське повстання взагалі було" чи це є створений поляками пропогандистський міф, щось типу візитки Яроша?

Фідель Кастро здійснив революцію на Кубі з 82 поплічниками. Як казав Команданте пізніше, для її реалізації вистарчило б і десяти Barbudos зі святою вірою у свою ідею.

За свідченнями "Станіслава Ванса” (того самого Станіслава Вінценза)", на горі Плаїк неподалік Скупової зібралося не 10, не 82, а близько 600 (!!) повстанців.

Що вони там робили? Вишкіл? "Вчилися користуватися стрілецькою зброєю?"

Чи просто урочисто відзначали початок "повстання", на стілє набутків на Запідку фестивалю "Полонинське літо?". Бо (з книжки Миколи Горбового "Гуцули у визвольній боротьбі"):

"17 квітня об 11 годині ночі майже сто повстанців (з них тільки шестеро мали карабіни) почали наступ на жандармерію в Жабйому. Та оскільки не було чітко визначено взаємопов’язаних дій, повстання розгромили багаточисельні, добре озброєні сили польських каральних загонів.

Тактично нагадує боротьбу зулусів під проводом героя кросвордів Чаки супроти англійців.

Може, верховинці вважали, що в момент, коли вони промовлять магічні скоромовки і стукнуть томагавком об смереку, поляки западуться під землю?

І назад до Шекерика-Доникового:

"Більшість повстанців захопили поляки, караючи непокірних жорстокими знущаннями та ув’язненням, а жителів села нещадно грабували і нищили".

От і вся історія того, що називається "Гуцульським повстанням".

Що було далі? Поляки включили репресії на повну. Від т. зв. "штабу повстання" не було жодної більш-менш притомної дії. Всі порозбігалися, їх ловили, репресували, саджали до "кремінару" – хто не втік за кордон, як той же Шекерик-Доників, звідки і писав свої мемуари.

Весь цей повстанський каламбур – вершина організаційної думки верховинців.

***

Чомусь ми сприймаємо гуцула-верховинця як синонім до "патріота України". Напевно, це зумовлене тим, що верховинці – великі майстри символізму. Приїхати на Майдан в безпечних числах грудня, зате в  декоративних гуцульських куфайках, подихом трембіт намагалися на камеру видути Чивокуня.

Я писав це раніше: в центрі Верховини біля райдержадміністрації красується пам’ятник чекістам-прикордонникам (не плутати із ще одним монументом радянським воякам) – і на ньому немає жодної спроби вандалізму.

Свого часу гуцули розбили надгробок на могилі діда того самого Станіслава Вінценза.

За що?:

"..Збанкрутованих польських обшарників Стася і Владзя Пшибеловських, яких здавна гуцули вважали галапасами, п’явками, деморалізаторами".

Тобто славна традиція вандалізму у Верховині – є. А пам’ятник чекістам – стоїть, і нічого йому не є.

Не на іншому – на цьому місці мав би бути меморіальний знак жертвам трагічних для Верховинщини подій 1919-1920 років. Але цим людям ближче вклонятися монументу "прикордонникам-чекістам".

Фаріон на них нема.