fbpx

Хто і як робив гуцулів громадянами, а Криворівню – культурним феноменом

Культура 19:19, 26.07, 2018

Як кілька людей, про яких майже забули, перетворили Криворівню і – ширше – Гуцульщину на культурне явище свого часу. І що з того явища залишилося.

Пов'язаних із Гуцульщиною діячів повелося згадувати не з огляду на кількість років, які вони змогли там витримати, чи обсяг зробленого, а за "розкрученістю" імен. У більшості довідників є щось таке: "в Криворівні працювали-відпочивали Франко, Грушевський, Леся Українка та ін." От з цього "та ін." можна зробити кілька сезонів не найгіршого серіалу.

Отож почнемо. 

Станіслав Пшибиловський

Він прибув на Гуцульщину з Поділля у 1864. Про подільські здобутки Пшибиловських джерела ніц не пишуть, в історії представники цього роду "випливають" саме в зв’язку з переїздом на Гуцульщину. Пшибиловські, мабуть, вирішили відігратися за століття бездіянь своїх предків на Поділлі. Від уряду (?) вони отримали значну кількість землі в підчорногірському селі Бистрець. Станіслав Пшибиловський вимінює її на землю в Криворівні у співвідношенні 1:10.

1

Умови – вигідні для криворівнянських селян, можна ж у 10 разів покращити свої статки. Та в результаті обміну Пшибиловським починає належати більшість придатних для господарювання земель Криворівні (а Криворівня перетворюється на село з найменшою кількістю таких земель на одну селянську душу у всенькій Австро-Угорській імперії). Польське джерело називає Пшибиловського "володарем всієї Криворівні".

Внаслідок такої соціальної інженерії Криворівню населяють або самодостатні ґазди, яких влаштовує обсяг їхньої ґаздівки, або ж "пустОта", в якої й не було землі на обмін. Ґазди могли собі дозволити опуститися до спілкування з прибульцями з висоти власної полонини, пустОта в прагненні вижити не гребувала нічим, навіть спілкуванням з "холєрниками і люфтівниками" (туристами). Таким чином, Криворівня відтоді і надовго стає своєрідним порталом до Гуцульщини.

Криворівнянська діяспора в Бистреці переродилася в селян середнього достатку, зберігала культурні зв’язки з альма-Криворівнею, до церкви правити приїхАв священик з Криворівні Олекса Волянський.

Олекса Волянський

Родом з села Звиняч Чортківського району, Тернопілля. Волянські – визначний священицький рід з глибоким корінням з села Воля на Самбірщині, широким гіллям парафій головно на Поділлі, де вони правили ще з кінця XVIII ст.

Волянський 1886 року взяв собі за жону Марію Бурачинську, дочку священика Йосипа Бурачинського з Криворівні.

У 1887–93 роках Олекса Волянський в якості "сотрудника" – на парафіях в Товстому на Тернопіллі і Сіреті на Буковині. Нарешті в 1893 році його тестя, старого Бурачинського, перекидають з Криворівні в село Княждвір на Коломийщині. Волянський займає вакантне місце на довгих 30 років, перетворюється на ключову постать "криворівнянського феномену".

2

Отець Олекса Волянський з родиною

Волянський пірнає у священицьку діяльність на Гуцульщині. Окрім Криворівні, багато часу проводить в дорозі до віддалених сіл Гуцульщини, що належать його парафії.

Лука Гарматій

Усе змінюється, коли з Теребовлянського повіту на Тернопіллі в Криворівні з’являється вчитель на ймення Лука, з агресивним прізвищем Гарматій.

Батько Луки – Василь Гарматій – 1848 був послом до Віденського парламенту. На початку 1880-х років – один із впроваджувачів "Просвіти", активний діяч Української Радикальної партії (не плутати із сучасною пародією з тотожним ім’ям). За прикладом батька Лука взявся пити кров австрійській владі.

У ті часи ще не було прийнято за дисидентство вбивати просвітян. Луку засилають якнайдалі – спершу в Кобаки, потім в село Тюдів, неподалік Вижниці. Але там він швидко знаходить комунікацію з селянами. В Тюдові є сади, які процвітають, і наш Лука коло них. Влада вирішує відправити його туди, де ростуть не єблинки, а лиш смереки – в Криворівню. Невдовзі, разом з Олексою Волянським, вони відкривають в селі першу "Просвіту". Франшиза і книжки для просвітянських читалень є від Василя Гарматія, культурні зв’язки тандему тяжіють до Львова.

У середині 1898-го на ювілеї Франка у Львові помічений і Олекса Волянський, який встановлює зв’язки із культурним середовищем свого часу. Навіть зараз у суспільства є дефіцит на джерела інформації з Гуцульщини, а в той час й поготів.

Але ключова шпилька, якими Криворівня чіпляється до культурного українського руху, – жінки. Дружини Олекси Волянського і Володимира Гнатюка – між собою двоюрідні ("перші") сестри.

Володимир Гнатюк

Здобувши визнання як етнограф ще за студентства, у 1898-му Володимир Гнатюк був беззаперечним кандидатом на посаду секретаря НТШ (Наукового товариства ім. Шевченка у Львові ), коли товариством починають керувати Франко з Грушевським.

1898 року українська спільнота готується до 25-річчя від почину творчості Франка. Молодий секретар НТШ Гнатюк організовує приїзд до Довгополя (де відпочиває Іван Якович) Івана Труша. (Не лиш ти, читачу, не знаєш, хто це: Іван Франко скаржиться в листі, що, замість працювати, змушений позувати "якомусь малярові").

Саме в час цього ювілею Франко зазнає серйозної підстави – молодіжне товариство його прихильників, розуміючи, що Метру вже 43, а в нього немає власного житла, починає акцію збору йому грошей на будинок. І зазбирало якусь таку мізерну суму, же би зараз 40 тисяч гривень. Але ж І. Я. не може розчаровувати тих, хто хоча б у щось вірить! Він витрачає посаг власної дружини, бере довготерміновий кредит у банку – і в умовах малоприбуткової письменницької праці і важких незгод мусить сплачувати його до кінця своїх днів.

У Володимира Гнатюка не було надії, що хтось колись почне збирати гроші йому на житло. Сам родом з Монастириського району Тернопілля, у Львові він намагався "зачепитися". Для цього Гнатюк руками й ногами хапається за позицію секретаря в НТШ (де працює до самої смерті), стає незамінним помічником для Франка. У цій незамінності йому допомагають родинні зв’язки.

За легендою, на Смодному базарі під Косовом була (підлаштована) зустріч двоюрідних сестер. Їмость Волянська запрошує пані Гнатюкову погостювати в Криворівні – та радо погоджується. За компанію бере із собою дружину Франка, яка тут як тут, на той час ще в доброму здоров’ї.

До того часу Франко з родиною на карпатські вакації їздить у Довгополе до священика Попеля, родом з Галича.

На всю культурну спільноту того часу можна дивитися як на одну велику родину, де хтось комусь хтось. Той же Попель  вуйцьо Марійки Підгірянки.

В Довгополе приїздила в гості також Леся Українка з чоловіком. Довгополе є на мапі Боплана 1640-х – а далі аж Ясіня. Цікаво, що "деякий час з 1850 до 1856 року в Довгополю священикував дід криворівнянського пароха Олекси Волянського Микола Волянський".

Криворівня на кінець XIX ст. в культурному житті України якої-небудь помітної ролі не відігравала.

Для Гнатюка відправити жінку-дітей до баби Бурачихи на літо в село і за той час трохи попрацювати – чудовий варіант! Влітку в горах файно, купляти нічого не треба, бо немає де, в лісі є гриби, афини, в ріці пструги, хай жінка їх лапає.

Польська культурна еліта Львова мала собі за центр для літніх вакацій Татри. НТШ треба була "творча лабораторія" на противагу.

Відомий вислів "Гуцульські Атени" (Афіни) належить саме Володимиру Гнатюку. 

На роль Криворівні для української інтеліґенції можна подивитися через призму анекдота:

 Кохана, хочеш на відпочинок в Афіни?

 Так, так, так, нарешті!

 Домовилися!

Дорогою виявляється, що Афіни  гуцульські.

Після випробувань такими "вакаціями" поза цивілізацією  бездоріжжя, світло з каганців, проливні дощі  ну як не порекомендувати іншій львівській пані, що "ти конче мусиш спробувати Криворівню! Враження на все життя…"

*****

Станом на початок XX ст. митці їхали в Криворівню не заради інфраструктури: їм аби малювати живі образи природи та людей, мати можливість неформального спілкування зі своїми лідерами – Франком, Грушевським. Славну традицію відсутності інфраструктури Криворівня продовжує й по наш час. 

3

Будинок Грушевських у Криворівні. Друга половина 1920-х рр. Фото З. Савицького. 1933 р.

Скільки на початку XX ст. коштували для митців житло, проживання, рафтинг? (кажуть, що Франко спливав на дарабі). Інтеліґентам-дослідникам "криворівнянського феномену" некомфортно досліджувати все, що стосується грошей. Знаходимо хіба, що Франко пише Гнатюкові: "Жінка з дітьми в Буркуті, та плачеться відтам, що дуже дорого, і, мабуть, незабаром верне до Львова".

Чи може таке бути, що гуцули приймали митців виключно з любові до мистецтва і зовсім не хотіли нажитися з них? У такому разі їхній менталітет за сто років викорінився вщент.

4

Ми можемо сприймати Криворівню десь із 1903 року як цілісну рекреаційну зону для української інтеліґенції. Священик і свояк Гнатюка Олекса Волянський був "володарем всієї Криворівні" – у тому сенсі, що визначав, кому коли випадає приїхати до села, щоб два недоброзичливці випадково не зустрілися (як-от ті ж Гнатюк з Шухевичем), хто має поселитися в нього, а хто не такий відомий і важний – на пансіон до якого сусіда у ванькірчик.

Волянський "закриває" і безпекові питання – зі своїм високим зростом і запасом авторитету супроводжує Франка до місця, "де ведмідь рикає на три держави" (тут зараз теж сучасний кордон трьох держав – Румунії, Верховинщини та Закарпаття).

Священик мусив вирішувати питання з реєстрацією усіх митців, поки вони п’яніли від цілющого карпатського повітря. На той час більшість української мистецької еліти – це водночас і суспільно-політична еліта (це в наш час митці ридають шарманку про "мистецтво поза політикою").

5

Кабінет, в якому працював Іван Франко, сучасне фото

Станіслав Пшибиловський, як головний провладний посіпака, відчував глибоку стурбованість від впливу, якого гуцули зазнавали від ідей українства. Протягом доби новоприбулих мусили "замельдувати", гості краю не могли приїхати просто так, за них мусив поручитися хтось місцевий. Цю функцію брав на себе Волянський, він же мав би проблеми, якби шо.

Користуючись нагодою, хочу нагадати сучасним верховинським очільникам славетний приклад їхніх попередників – хай би кожен турист мусив протягом доби реєструватися у верховинській міліції, а міг пересуватися по району виключно з великою літерою "Б" на чолі.

Станіслав Пшибиловський, з одного боку, був страшенною мерзою (по його смерті гуцули розбили його надгробок на цвинтарі), а ще з другого – дідом Станіслава Вінценза. Нині ми живемо в рік, який проголошений на Гуцульщині його іменем.

Вінценз писав польською – але писав про Гуцульщину. Саме через його творчість гуцулів знає світ. Рід Вінцензів по батькові – з  батьківщини майонезу (Провансалю), Фелікс Вінценз володів нафтовим бізнесом на Коломийщині. Чому, питається, він віддав свого сина на виховання тата своєї жінки (до Станіслава Пшибиловського) в далекі гори? Тут "малий Стась" виховувався гуцулкою, що примушувала бідну дитину спілкуватися з нею гуцульською говіркою! Розповідають, що не інакше, як мама здибала Стася десь в карпатській капусті, поки сам тато Фелікс видивлявся, як рухається поршень на його нафтових агрегатах.

*****

Старий Пшибиловський доклав зусиль, щоб виперти з Криворівні Луку Гарматія – за його успіхи у впровадженні "Просвіти". Наступне місце вчителювання Гарматія – село Розтоки, ще глибше в гуцульський космос.

6

Але Лука не розгубився, знаходить однодумця Юрка Калинича, наперекір москвофілам війту і священику… відкриває "Просвіту"!. Після чого влада визнає Гарматія безнадійним і вдається до крайнощів – відправити його вчителювати в село Голови.

"Голови  єдине гуцульське село, яке заховало свій первобутній образ і архаїчні звичаї, патріархальне життя та багату буйну традицію. Всяка так звана "культура" не мала сюди приступу… Подібного села не знайти й у цілій Європі".

Попереднього вчителя в Головах ще 10 років тому чи то "взяли на бартки" вдячні учні, чи ведмеді з’їли; по хитрому задуму райдержадміністрації, така доля мала спіткати і Гарматія.

7

Але як гадалося, не сталося.

На той час від Красноїлля до Головів треба 35 разів добрести через потік і ще 33 рази перелізти через вориння (пораховано Іваном Франком). Долаючи одну з перешкод до свого нового місця роботи (а можливо, і страти), Гарматій приязниться з місцевим голівським "авторитетом", якого влада зробила над законом, а в його хаті в Головах – школу. В цій школі ніхто не хотів вчитися – голівчани увірували, що в підвалах школи отаборилася нечиста сила, віддавати туди дітей ніяк бути не годно. Опришка така ситуація заїдала, разом з Гарматієм вони складають хитровиплеканий план: треба освятити (ліфт) школу на храмовий празник!

Паралельно з Службою Божою проводився шаманський обряд: "поважні голівські ґазди, церковні брати свердлили дірки в усіх чотирьох кутах школи, куди священик закладав мир, після чого брати церковні забивали дірки чопиками".

В момент найбільшої екзальтації Гарматій, виправдовуючи власне агресивне прізвище, скинув з себе плаща, вихопив з-за пояса пістолі (лиш від свого товариша-опришка), почав гатити з них в небо по горобцях. Коли курява розвіялася – ніде нікого немає. Мабуть, селяни побігли за дітьми записувати їх до школи. Принаймні мови взяти такого вчителя на кпини чи бартки вже не було.

В Головах Гарматій 12 років займається едукацією, відкриває товариства "Січ" та "Просвіту" (а також ще одну "Просвіту" в Чорній Річці). "За його стараннєм замінено громадське урядування з польського на українське". Добивається від влади, щоб раз на тиждень довозили пошту – по прокладеній в Голови дорозі, вчить селян вигідно продавати худобу. Голівчани голосують на виборах за прогресивних кандидатів.

8

Найвідоміший учень Гарматія – Петро Шекерик-Доників, активний учасник "Гуцульського театру", засновник півсотні організацій "Січ" на Поділлі, зокрема в Кам'янці та Вінниці. Наприкінець життєвого шляху Петро Шекерик-Доників війтує в Жаб'єму, в цей час ним написаний "гуцульський епос" "Дідо Иванчик".

Станом на 1912 влада розуміє, що якщо Гарматія залишити ще на трохи, позитивні зміни в Головах стануть незворотніми – вертають його назад на Теребовлянщину.

Що далі сталося з Головами?

А стався… 

Михайло Ломацький

Ще один, не менш підорваний вчитель прибуває на Гуцульщину з Гусятинщини, Тернопілля. Ломацький відмічає, що Голови всього через 12 років роботи Гарматія – село патріотичне, свідоме; разом з цими людьми протягом десяти років робить спільну справу, бере активну участь у суспільному житті. Сприяє найздібнішим голівським дітям здобувати освіту, навіть у Європі.

"Гуцульське повстання" 1920 року – єдиний за всю історію патріотичний чин гуцулів. Штаб повстання – в Головах (очолюване було учнями Гарматія).

Разом зі свідомими голівчанами після "повстання" Михайло Ломацький зазнав репресій, відбував ув’язнення в польській тюрмі в Коломиї.

Окрім педагогічної діяльності, Ломацький – письменник. Його "Зачарований світ" має добре зайти в тому віці, коли діти читають Фенімора Купера, а оповідання про опришків дуже варті до читання навіть дорослому читачеві.

Всього в Головах цей вчитель працював 10 років, а в 1923 році косівський староста пише у Львів до шкільної кураторії: "Поки Ломацький є у моєму повіті, доти не зможу відповідати за спокій на Гуцульщині".

Що маємо в залишку

У публікації за серпень 2017 знаходимо ідею встановлення пам’ятника Ломацькому, "обговорено питання щодо винайдення місця в селищі Верховина".

Пам’ятники – це символи. Нові треба ставити не скраю, щоб було "і вашим і нашим", а замість! Замість пам’ятників визначним українським діячам – Шухевичу, Гнатюкові, Волянському, Гарматієві – в самісінькому центрі Верховини, поруч з приміщенням райдержадміністрації, – пам’ятник прикордонникам-чекістам. Верховинці бояться навіть мови, що його треба знести: бо "серед прізвищ чекістів є й українські". 

9

10

Враховуючи, скільки грошей прийнято освоювати на встановленні патріотичних пам’ятників, монумент чекістам сприймається як принципова позиція верховинської влади.

В цілому, на Гуцульщині пафосно відзначають пам’ять лише тих діячів, які є зображені на гривнях, –Франко, Шевченко, Леся Українка. Цей пієтет не з поваги до їхньої ролі в історії України, а від культу поклоніння грошам, яким наша влада уражена.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

У публікації використано світлини з колекції Robert Erik

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: