Різдвяні історії відомих прикарпатців: Silent Night від Олега Ущенка

Куховарство і приготування смаколиків, за життєвою доктриною Олега Ущенка, – один із способів виказати свою любов. Це він виніс з дитинства – можливо, тому, що обсервував світ не лише гострим оком, але й загостреним нюхом. А яке Різдво без любові? Смачна рідзвяна історія від Олега Ущенка.

"Це вже потім, коли я виріс, то довідався, що за морозу повітря наповнюється мікроскопічними крижинками, через те візуально простір стає контрастнішим, немов добре відпуцований кришталь, а дим у ньому ніби з білого пластиліну. А поки що я з татових ґарґошів (плечей) обсервував небо.

Голову переповнювали думки. Вони там не кишіли, не гуділи, не тиснули, всі мої тодішні думки грайливо плавали, ніби величезні білі до сліпоти сніжинки. Найперше, я страшенно хотів побачити "щезби". Я його дуже боявся. Але все одно хотів побачити. Він мав тремтіти від морозу десь поблизу в рові за найближчим заметом.

Кортіло коли-небудь стати татові на плечі і зібрати з неба кілька зірок. Хоча би тих найбільших, які блимали різнокольоровими переливами. У мене був такий подовгастий слоїчок з-під цукерок, які мені передали з Польщі. Планував тримати свої зірки там і розглядати, накрившись з головою периною.

А ще я немислимо фанатично гинув за можливістю побігати серед снігу. Через те мене і носили на ґарґошах, бо коли я примушував поставити мене на ноги, то тут же стрибав у найглибший сніг.

Нас зустрічали біля хвіртки. Підозрюю, що вибігали на наші дитячі крики. Ще на подвір’ї у морозяному повітрі пахло бужениною або випічкою. Все було свіже, і запах тримався немислимо концентрований.

Гамір в хаті завмирав, коли хтось стукав у двері. Родина чи сусіди просто заходили, без попереджень і ритуалів ввічливості. Стукали тільки чужі. То був знак, що йде незнайомий. Приходили старці – погорільці, розведені (чоловік вигнав з хати), може, просто блукачі. Всі просили їсти. Хоча їх мали нагодувати і без прохання. Бо на Опіллі так заведено, що свято чи будень, але гість має бути нагодований… Іноді на прощання вони просили щось з одягу – хустину або светр чи будь-що…

Поки в хаті перебували незнайомі, ми тулилися до дорослих. Той час було найбезпечніше пересидіти на колінах в тата, мами або котроїсь з бабців. Що цікаво, в таких ситуаціях спрацьовував неписаний етикет – старці не засиджувалися. Їх годували, давали в дорогу щось з одягу, трохи грошей, трохи їстівного, вони дякували, всі разом молилися, і вони йшли. Для мене так і залишилося загадкою, де вони ночували в мороз або під час хурделиці? Але я тоді нікого не розпитував.

Якщо ми приходили до когось з рідніших, де я почувався, як вдома, то любив обсервувати кладовки. Їх влаштовували в зимних коморах або у стодолах. На полицях стояли баняки з голубцями, розсолом, здоровезні миски з пампухами, штабелі струцлів, перекладанців і пляцків, накриті чистими рушниками. А попід стелю, щоби убезпечитися від гризунів, висіли масні і блискучі кулка ковбас, шматки вудженої підчеревини і сала, обв’язані шнурками балики, ну і предмет моїх захоплень, марень, незабутніх любувань – окости.

Дурка нинішнього часу в тому, що ми переплачуємо за всілякі прошуто/хамони, забувши, що на Опіллі так само сушили/вудили/в’ялили м’ясне. І максимум гонору доброго ґаздаря – якщо в кладочці висіла нога – так називався окіст. У декого нога була мала, а були і такі з мій тодішній ріст.

Ще одне з тодішніх неписаних правил – ногу нарізав ґаздар. То був цілий ритуал. Спершу акуратно зрізався верхній шар сала і відкладався набік. Потім врізалося, скільки треба, м’яса. Тоді на врізане місце акуратно припасовувався отой верхній шар сала, а краї, де його не вистачало, старанно замащувалися смальцем.

Коли я спостерігав за цим процесом, то аж завмирав. В ті хвилини я так набирався запахів, так фанатично роздивлявся, що здавалося, аж наївся.

Далі врізаний шмат клався на дощечку і його нарізали на тонкі скибки. На відміну від хамону чи прошуто, опільські м’ясні делікатеси не були такими сухими, навпаки, соковиті, легко кусалися і немислимо пахли прянощами та димом. Що цікаво, шматочки ноги весь вечір червоніли в тарелі на столі, але їх ніхто не їв, і лише, коли підходило на копсакового, то заїдали вже на вулиці коло ґанку.

Крайні тости на Опіллі мали свою градацію. Спочатку йшла череда стандартних застільних – за родину, за ґаздарку, за ґаздаря, за здоровлє, за діточок, вічна їм пам’ять, але ближче до фінішу з’являлися – до многая літа, віншувальний, ну і, якщо люди ніяк не хотіли покидати душевну компанію, то ще пили – копсакового – вже стоячи або навіть надворі.

Задобрені пахучими настоянками і смачними закусками дорослі дорогою назад галасували не менше від нас. Здебільшого жартували або колядували. А ми могли і настрибатися в сніг, і пошукати в ровах "щезби" або посовгатися на совганках. Іноді з розбігу, іноді тягачами ставали дорослі. Наприклад, однією рукою я тримався тата, іншою – мами, присідав на совганці, а вони бігли. Особливо любив, коли вони відпускали мене з розбігу у вільний політ, бо подобалося вкінці впасти у сніг.

З морозу всі входили до теплої хати збуджені, заносячи багато холоду і гамору. В кухні тріщав і гудів вогонь. Розбиті перини і подушки нагадували засніжені гірські перевали. В них засипалося швидко, і тоді снилися дуже класні сни. Наприклад, як Бровко несе мене на санках попід лісом або йду з вуйком Миронком оглядати в лісі його сільці.

Іноді я трохи шкодую, що не художник, бо з тих спогадів могли би вдатися добрі полотна. Комусь ця фраза може видатися дивною, але, клянуся, я знаю, як в далекому австрійському селі Оберндорф під Зальцбургом народжувалася пісня "Stille Nacht", яку весь світ знає як "Silent Night" – "Тиха ніч".

А Святвечірній стіл? – спитаєте ви. Ну, а на Святвечірній стіл – бомбезний рецепт коропа!

Закладаємо патраного коропа на дно посуду. Додаємо гвоздику, цинамон, збризкуємо цитриновим соком. Заливаємо склянкою білого вина, склянкою червоного вина, додаємо 100 мл джина, 100 мл коньяку, 200 мл перваку домашнього, по 50 мл білого і темного рому, мусить бути 150 мл текіли і хоч 100 мл віскаря. Дивіться, аби короп ще не був живий, бо поки буде готуватися, може вихлептати весь соус і тоді за вашим столом буде дуже чути перегаром…

Смачного! Христос ся рождає!