В місті часто проводилися гумористичні вечори, і їхня програма допомагає нам зрозуміти, над чим сміялися тодішні мешканці.
У вересні 1912 р. в місті з великим успіхом пройшов вечір гумориста Артура Завадського, що супроводжувався виступами босоногої танцівниці пані Якобі-Завадської. Як бачимо з повідомлення в газеті “Кур’єр станиславівський” від 22 вересня 1912 р., в програмі вечора були сатиричні виступи “Суфражистка” і “Чарівні хвилини, або Шлюбна ніч”.
Цікавим був і монолог “Реферат про подружнє життя”, в якому гуморист почергово перевтілювався в п’ятьох університетських професорів, кожен з яких висловлював свою авторитетну думку про сімейне життя. Під час програми артист майстерно створював різні гумористичні образи – аристократа-ловеласа, п’яного нареченого. Завершили вечір музично-танцювальні номери.
Взагалі, мешканці міста на початку ХХ ст. просто обожнювали жарти про жінок та подружнє життя. Типовим тогочасним анекдотом є такий:
” – Ти будеш дружбою в мене на весіллі? – питає юнак у свого приятеля.
– О, звичайно! – відповідає той. – Я ніколи не кидаю своїх друзів у біді!”
Про жінок жартували так:
” – Пані Фрося справді дуже приваблива!
– Так, але одного їй усе-таки бракує.
– Чого ж?
– Таблички “Обережно! Щойно помальовано!””
Читайте також: Станиславівські оголошення: як фліртували наші прабабусі
Мішенню для жартів були й феміністки чи, як тоді казали, суфражистки. На думку мешканців міста, ці дами аж надто прагнули наслідувати чоловіків. Вважалося, що вони стали такими не від доброго життя, що відображує популярний дотеп:
“– Мені здається, ти надто сильно прагнеш бути схожою на чоловіка, – сказав один пан своїй дружині-суфражистці.
– Ну мусить же бути хоч один мужчина в домі! – відповіла вона”.
Дружина-феміністка і її чоловік. Малюнок, поч. ХХ ст.
Рідше, але все ж з’являлися анекдоти, які відображали тодішню політичну ситуацію або події на світовій арені. Під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. жителі міста розважали одне одного таким дотепом: “Японці оголосили, що приймуть будь-які, навіть найсуворіші умови миру від росіян, якщо російський уряд їм представить хоча б одного попа, який не був би алкоголіком, хоч одного чесного чиновника і одну здорову повію. Але росіяни не в змозі виконати ці вимоги, тому війна триває далі”.
Ідеї для жартів підкидала дотепникам і давня мода. Наприклад, тодішні пани любили жартувати над жіночими капелюшками. Ось як описував їх автор фейлетону, опублікованого в “Кур’єрі станиславівському” в 1910 р. “Як виглядає? Мішанина пір’я, квітів і різноманітних трав, при вигляді яких ботанік би зомлів. Серед цієї казкової флори знаходиться не менш казкова фауна у вигляді яскраво розмальованого птаха. Скільки коштує? Дружина каже, що “лише” 60 корон, але підозрюю, що принаймні стільки ж ще належить заплатити модистці. Не допитуюся глибше, щоб не виманювати вовка з лісу. Який завеликий? Це найважливіше питання. Чи ви бачили коли-небудь круг швейцарського сиру чи млинарський камінь? Чи ті колеса, на які намотують шланг для скраплення вулиць? Тоді ви легко уявите собі розмір того капелюшка, який несли аж два хлопці-кур’єри”.
Читайте також: Станиславівські оголошення: сексуальні злочини старого міста
Певно, мешканці Станиславова початку ХХ ст. не страждали від браку креативу, бо вигадали цікавий, хоч і досить жорстокий розіграш. Вони писали на листку паперу “Weitersenden!” (нім. “Послати далі!”) і вручали цей аркуш слузі, який не розумів німецької мови. Потім з найсерйознішим виразом обличчя просили бідолаху зайти, наприклад, до бакалійної крамниці і подати цю записку продавцю. Продавець читав “Послати далі!” й відправляв слугу, наприклад, до шевця. Швець – до шинкаря, шинкар – до м’ясника і так далі, аж поки бідолашна жертва розіграшу не опинялася в аптекаря. Аптекарі тоді були людьми серйозними й знаходили ліки на кожен рецепт, навіть якщо в ньому було написано “Послати далі!” не дуже розбірливим почерком. Потім не до сміху було вже господарю, бо слуга приносив йому пуделко невідомої мазі й повідомляв, скільки за неї заплатив.
Олена Бучик
