вівторок, 17 липня

Станиславівські оголошення: зимові розваги старого міста

Звичайні оголошення, які ми бачимо щодня й одразу забуваємо, можуть колись у майбутньому виявитися ключиком до розуміння нашого часу й способу життя. Пропонуємо зануритися в історію повсякденності старого Станиславова, орієнтуючись за “меседжами”, які посилають нам оголошення в тогочасній місцевій пресі.
Оголошення про відкриття ковзанки, «Кур’єр Станиславівський» від 16 грудня 1906 р. Оголошення про відкриття ковзанки, «Кур’єр Станиславівський» від 16 грудня 1906 р.

Впродовж кількох останніх років у Івано-Франківську намагалися залити ковзанку, але вповні насолодитися катанням на ковзанах мешканцям міста так і не судилося. Нашим предкам на початку ХХ століття вдавалося краще: ковзанка тоді була улюбленою і дуже популярною розвагою.

Як бачимо з оголошення, вона відкрилася завдяки "знаному і симпатичному" підприємцю Лучинському, як пише про нього газета. В 1906 р. ковзанярський сезон розпочався із середини грудня. Пан Лучинський влаштував ковзанку в парку барона Ромашкана (нині парк Т. Шевченка) і повідомляв жителів міста, що вона вже повністю готова до прийому відвідувачів. У будні дні оплата за вхід на ковзанку складала 30 галерів для дорослих і 20 галерів для школярів. У неділі й святкові дні доводилося платити більше – дорослим по 40 галерів, учням – по 30.  

Міський парк був заснований у 1896 р., а в 1898 р. названий на честь австрійської імператриці Елізабети. Він складав конкуренцію для барона Ромашкана, чиї землі знаходились поряд, адже барон теж облаштував на них парк. Міська влада всіляко вмовляла його продати свої землі, але барон ніяк не погоджувався. Після приходу "перших совітів" землі Ромашкана були націоналізовані й приєдналися до міського парку. Зараз про баронську родину нагадує міні-палац, збудований ще у 1842 р.

барон Ромашкан палацПалац Ромашканів

Ковзанка розміщалася на ставах, які були на землях барона з давніх часів. Влітку там організовували прогулянки на човнах, а взимку, коли вода замерзала, відкривали ковзанку. Певно, морози сто років тому були лютішими, ніж у наші дні. В 1907-1908 рр. викопали ще два стави, які згодом об’єднали.

Підприємець Лучинський всіляко намагався популяризувати катання на ковзанах серед жителів міста. Він знижував ціни, запрошував на ковзанку військовий оркестр, щоб відвідувачі могли кататися під музику, організовував різні забави. В 1908 р. на ковзанці було встановлено освітлення, тож публіка могла кататися й вечірньої пори. Заходили на лід по спеціально облаштованому містку.

Погода все ж інколи підводила власника ковзанки й любителів катання. В 1909 р. справжня зима прийшла до Станиславова лише під кінець грудня, тож і ковзанка запрацювала пізніше. Зате потім прийшли сильні морози і лід утворився такий міцний, що кататися на ньому було цілком безпечно.

Один з дописувачів газети "Кур’єр Станиславівський" у січні 1906 р. відвідав ковзанку й поділився своїми враженнями. "Вибрався зі своєю коханою на лід до парку Ромашкана. Скрізь видно рум’яні обличчя, в різні сторони їдуть на ковзанах пари… Крім свисту вітру, чути шепіт, сміх, важке відсапування… Ось їде пара – вона, певно, думає про те, чи "накатає" собі чоловіка з гарним становищем. А він – чи "вкотиться" гарний посаг у його кишеню. Над берегом стоїть фотограф і робить фото. Він щойно сфотографував маму на лавці, яка уважно стежить за своїм світловолосим дитям. А ось якийсь пристойно вбраний пан суне по льоді. Видно, що катається не стільки для приємності, скільки для того, щоб схуднути. Всі похапцем дають йому дорогу. Далі їде гарна дівчина років шістнадцяти, а за нею поспішає якийсь гімназист. Так поспішає, що аж усіх розштовхує, великих і малих, штовхається і постійно всіх перепрошує.  А ця мила пара – то, певно, заміжня жінка і професійний спокусник прекрасної статі. Флірт на льоді – в самому розпалі…"

Ковзанка, малюнок поч. 20 ст. 

Як бачимо, ковзанка у парку Ромашкана служила не лише для здорового відпочинку, а й була популярним місцем побачень. Проте вона була не єдиною в місті. Існувала ще й "колійова" ковзанка, що знаходилась у районі залізничного вокзалу. Там не було жодної водойми, а просто земля, залита водою. Цю ковзанку відвідували в основному працівники залізниці та їхні родини, бо ходити до парку Ромашкана їм було далеко.

Залишається сподіватися, що хороша ковзанка колись з’явиться і в сучасному Івано-Франківську, адже така атракція дуже збагатила б дозвілля жителів міста.

Олена Бучик

КОМЕНТУВАТИ