Минуло 10 років, як художник Опанас Заливаха пішов у ліпший світ. Але інтерес до його творчості та подвижницького життя не згасає. Творчість митця відзначена Шевченківською премією 1995 року. А 2003 та 2016 року видано два альбоми його творів. Написано чимало спогадів про нього і розвідок про його творчість.
Читайте у блогах КУРСу: Заливаха на стометрівці: маленький пам'ятник велетню.
За ініціативи Івана Русина, співтабірника і близького друга, побратима Опанаса Заливахи та Василя Овсієнка почалась робота над цією книжкою. Залучили до цього шановних Євгена Захарова та Олега Мірошниченка як видавців. Зібрали матеріали та спогади. Василь Овсієнко систематизував та відредагував їх. Іван Русин-молодший проспонсорував видання цієї книжки спогадів і роздумів про великого митця та великого Громадянина України.
Мирослав Аронець, який мав честь свого часу працювати із Заливахою, зазначає, що Опанас видатний не лише через мистецтво, а й через те, що був дисидентом.
"Він був у двох постатях – як політичний діяч та сподвижник українського ренесансу 60-х років. Один з найвидатніших художників… Його творчість оцінюють по-різному: одні говорять про модернізм, інші – про символізм і т. д. Але найосновніше, як на мене, він перший і поки що єдиний художник, який у своїй творчості звертався до долі України, до долі його народу. У своїх творах він показував і сльози, і покору, і бунт, і стійкість, і розлуку – усе у нього є", – розповідає Мирослав Аронець.
Нагадаємо, сьогодні урочисто відкрили пам'ятник Опанасу Заливасі на "стометрівці".
Читайте у матеріалах КУРСу розмову Івана Ципердюка з Опанасом Заливахою, яка відбулася, коли Майстрові було 75 років: Опанас Заливаха: Про час, людей і справжнє життя.
Довідково:
Український живописець, відомий шістдесятник Опанас Заливаха народився 26 листопада 1925 року у селі Гусинка Куп'янського району Харківської області.
Юність Заливахи минула на Далекому Сході СРСР і в Сибіру, куди його сім'я втекла з рідної Харківщини від голодомору 1930-х років.
Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проекту "Незламні", як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932–1933 роки та змогли реалізувати себе.
Від 1947 навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Того ж року виключено за "поведінку, не гідну радянського студента". 1953 поновлений в інституті. Закінчив його 1960.
1957 року приїхав на практику до Косова. Через 4 роки оселився в Україні.
1960–1961 – художник Тюменського художнього фонду.
1961–1965 – художник Івано-Франківського художнього фонду.
1964 – у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко було створено вітраж "Шевченко. Мати" до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу КНУ. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, тож вітраж був знищений адміністрацією університету.
1965–1970 – відбував покарання за статтею 62 Карного кодексу УРСР ("за антирадянську агітацію та пропаганду") – 5 років у таборі № 385 (Мордовія).
Коли вийшов з табору, одружився з Дариною, племінницею Степана Бандери. Вони виховали сина Ярослава та доньку Ярину.
Працював у галузі станкового живопису та графіки.
Скільки робіт створив Заливаха, нікому достеменно невідомо. Лише 2003 року він видав свій перший альбом.
Удома художник тримав іконостас загиблих товаришів: Івана Світличного, В'ячеслава Чорновола, Алли Горської. Хотів відкрити свій музей.
Помер 24 квітня 2007 року в Івано-Франківську.