КУРС писав, що 24 листопада вийшла у прокат стрічка "Жива", в основі котрої лежить героїчна доля Анни Попович із села Зелена Надвірнянського району.
Раніше Анна Попович на псевдо "Ружа" була для режисера кінофільму Тараса Химича однією з 34 героїв його попередньої документальної стрічки "Хроніка Української Повстанської Армії 1942–1954". Після особистого знайомства з Анною Попович режисер вирішив знімати художню стрічку.
Дія фільму "Жива" відбувається у 1949 році. У важкодоступних районах Карпат загін МГБ веде полювання на останніх вцілілих упівців. Дівчина Анна, рятуючись від переслідувань, потрапляє в табір повстанців. Там вона зустрічає друга дитинства. Несподівана облава змушує повстанців розділитись на малі відділи і втікати. Хлопець забирає Анну у відділ командира "Довбуша". Група солдатів МГБ переслідує відділ. Несподівано для втікачів Анна стає їм у пригоді.
Головні ролі у фільмі – Анну Попович та її коханого, командира "Довбуша" – зіграли актори Івано-Франківського муздрамтеатру": заслужена артистка України Ольга Комановська та директор Івано-Франківського драмтеатру, режисер і актор Ростислав Держипільський.
"Тарас Химич шукав дівчину на роль Анни Попович – із цією метою їздив по Західній Україні. Того дня, коли він прибув до Франківська та прийшов до театру, ми якраз збиралися на гастролі із виставою "Заробітчанки", в якій задіяні всі наші дівчата. Ми вже були нафарбовані і готові вирушати в дорогу, коли Тарас попросив Ростислава Держипільського познайомити його з нами, – розповідає про проби журналісту "Галичини" Ольга Комановська. – Я не дуже хотіла йти. До цього знімалася лише раз у рекламі. Попросилася першою, щоб не нервувати. Сіла перед камерою і сухо, беземоційно назвала своє ім’я – все. і вийшла. Потім вже Тарас сказав, що це було якраз так, як Анна на допитах говорила".
Ользі пощастило познайомитися особисто з Анною Попович. На жаль, цієї жінки вже немає з нами. Фільм "Жива" знімали понад три роки. Почали ще перед Майданом. Під час драматичних подій 2013—2014 рр. зйомка тимчасово припинялась.
"Вдома в неї бачила лиш одну-єдину фотографію. Є ще фото в її справі, заведеній в НКВД. Зовні ми ніби не схожі. Але є дещо спільне і, на думку Тараса, дуже важливе – погляд. І очі в нас обох зелені. Треба було пройти головний кастинг, тобто у справжньої Анни Попович. Я сподобалась їй. Вона навіть сказала, що я схожа на неї, правда, тоді, коли вона була в таборі. Зрештою, це художній фільм, і образ, який я створюю, є образом художнім і не має бути копією. Моя мета – правдиво передати емоції, характер, душу героїні".
Це була світла людина, приязна і жартівлива, розповідає про свою героїню в житті акторка. Дивлячись на її бадьоре і спокійне обличчя, важко було уявити, що вона стільки пережила. Жила самотньо, чоловіка вже не було. Вона була цілком притомна духом і тілом, могла б і сама вести господарку, але все ж таки з однією рукою не все подужаєш, і люди в селі, знаючи її історію, радо допомагали.
Анна Попович залишилася без лівої руки після пострілу енкаведиста – лікарі змушені були її ампутувати. Ще юною Анна залишилась без мами – матір замордували "червоні визволителі"…
"Коли ми завітали, вони з сусідкою накрили для нас стіл. Була у вишитій сорочці і говорила нашим галицьким діалектом. Про своє життя розповідала дуже просто, і про своє кохання також: "Так, був такий, ми покохали одне одного. Та більше за чоловіка я любила Бога".
Все в цій людині мене вражало. Особливо її надприродний дар – передбачувати майбутнє. Їй снилися віщі сни про події, які незабаром відбувались. Завдяки цьому вона неодноразово рятувала свій загін від неминучої загибелі. Це, до речі, також наша спільна з нею риса. Мені теж інколи сняться віщі сни. Це можна розвивати, але я боюся, певно…"
"Багато переосмислили і в житті, і в мистецтві, і в нашій місії на землі, думаю, усі ми, учасники знімального процесу, – відгукується про досвід зйомок фільму Ольга Комановська. – Сподіваюсь, до цього ж спонукатиме глядачів і фільм. Після спілкування з Анною просто неможливо було залишитись колишньою. Вона пережила так багато, роки переслідувань… Залишалася з хлопцями до останнього. Упівці, як самураї, – живими не даються в руки ворогові, тому була готова померти будь-якого моменту. Розповідала мені, як одного разу стрілялася – осічка, потім гранатою пробувала підірватися – тільки землею її засипало. Смерть її оминала. Жива. Я лише двічі зустрічалася з нею, але й досі мені допомагає жити її незламна віра в майбутнє, в людей, у Бога.
А Химич два роки їздив до Анни Попович, фільмував її оповіді. Знайомство з такими людьми – рідкісний подарунок Неба, і Тарас, думаю, зрозумів, що недарма зустрів цю людину на життєвому шляху. Так народилась ідея художнього фільму. Жива має залишитись Живою, тепер уже на кіноекранах".
Спеціально до фільму "Жива" було створено три саундтреки. Перший – пісня Сашка Положинського "Закохані", другий – "Я відчуваю тебе" співачки американського походження Брії Блессінг, а третій – "Колискова про Україну". Автор музики цього саундтреку та виконавець — Ростислав Держипільський, а слова написала Ольга Бабій.