понеділок, 24 вересня

Як у Карпатах живуть монахи-буддисти. ФОТО, ВІДЕО

Неподалік села Кривопілля в Карпатах розташувалась одна з найстаріших буддистських громад в Україні, що походить з Донецька. Після початку військового конфлікту на Донбасі вони були вимушені залишити свій регіон і переїхати до Карпат. Монахи мріють про припинення війни та повернення окупованих територій до складу України.
Зображення 1 / 5 Використовуйте клавіші для перегляду

Вони мають поголені голови й одягають білосніжні халати з помаранчевими накидками ангса (традиційний одяг буддистських монахів – ред.). Вони прокидаються на світанку й читають молитви до сонця. Вони мають нетрадиційний для українців вигляд і побут, але живуть вони, буддистські монахи, у Карпатах і розмовляють українською, пише ukrainer.

Попри історичну приналежність українців до християнської релігії, буддизм має доволі давні історичні зв’язки з нашою країною. Загальна мода на східну практику поширилась у другій половині ХІХ століття переважно в колах інтелігенції, проте є згадки про контакти козаків із калмицькими буддистами ще у ХVIII столітті, завдяки яким ці ідеї вперше потрапили до України.

Перша буддистська релігійна громада була офіційно зареєстрована в Донецьку 1991 року. Станом на 2017 рік в Україні зареєстровано вже 59 громад. Але це лише офіційна цифра, насправді ж їх набагато більше. До війни діяльність буддистських центрів у незалежній Україні в основному зосереджувалася на Слобожанщині: у Донецькій, Луганській, Харківській областях. Після окупації прихильникам східних практик довелося розселятися різними куточками України. Ця історія – про релігійних переселенців, які тепер проживають у Карпатах поблизу селища Кривопілля Верховинського району.

 

Сергій Філоненко – монах ордену Лотосової сутри. Він розповідає, що саме їхня громада є найстарішою в Україні. Вона виникла одразу після проголошення незалежності, а допоміг її зареєструвати український релігієзнавець Ігор Козловський, який на момент окупації вимушений був залишитися в Донецьку, потім потрапив у полон, а в грудні 2017 був звільнений разом з іншими полоненими.

Буддизм – пацифістська релігія, тож у світогляді справжнього її послідовника відсутні поняття "ворог" і почуття ненависті.

У Карпатах послідовники ордену перебувають уже понад рік. Сергій каже, що називати їхнє поселення й навіть будинок, у якому медитують, храмом – неправильно:

Ми називаємо це "Місце Шляху". Японською мовою буде "додзьо". "До" – це "дао" або "шлях", а "дзьо" – це "місце". І виходить – "Місце Шляху". До речі, наприклад, ті, хто займаються карате або кендо, вони також називають свої місця (для тренування – ред.) "додзьо". Бо вони також шлях практикують: шлях меча чи шлях карате. Додзьо.

У Карпатах пошуки вдалої локації тривали довше. Проте коли з місцем було вирішено, замість старої гуцульської хати, яку не вдалося зберегти, лише за сім місяців монахи побудували нову й почали життя з чистого аркуша. На обійсті згодом планують розбити традиційний буддистський сад у японському стилі:

Ми довго шукали по всіх Карпатах, майже три роки, і в Закарпатті, але нашому Вчителю не дуже подобалося. Але останній раз приїхали вже у Верховину. Йому сподобалися ці ландшафти, від Кривопільського перевалу до Верховини. Ільці, Кривопілля – дуже м’які гори, приємні краєвиди. І почали шукати тут, багато ділянок ми дивилися різних, але щось нас не задовольняло. Потім, коли поверталися й переїжджали Кривопільський перевал, такий великий олень перебіг нам дорогу, і Сенсей сказав, що це знак, що сам дух лісу показує нам місце, де бути. І ми почали шукати і врешті-решт зупинилися тут.

Сергій розповідає, що спочатку місцеві з пересторогою поставилися до прибульців із незвичною вірою. Були навіть проблеми з місцевими націоналістами та православною громадою, але з часом люди звикли і прийняли буддистів на своїй землі. Монах переконаний, що якщо з людьми спілкуватися, вони відкриваються та перестають ставитися вороже до чужинців.

Продавщиця мені каже: "А справді ж гуцули найкращі люди у світі?" Я кажу: "Я б так не сказав, я бачив і багато інших". Я їй кажу: "Ну, наприклад, кавказці – теж горці, а набагато гостинніші. Вони там зустрічають, а ви… Я тут скільки вже, а ви й у гості ні разу не запросили". А вона: "Все ж таки ми файні".

У село Кривопілля Сергій ходить рідко: раз на тиждень купити продуктів чи в інших справах. Але якби не необхідність, каже, взагалі б не спускався. Та загалом, із сусідами, продавцями й іншим місцевим населенням монахи спілкуються часто й без проблем – з усіма вітаються, не прагнуть жити в суцільній ізоляції від світу, що перебуває поза поняттям "сангха" (гармонія – ред.):

Деякі місцеві люди розуміють, що це молитва. Їм подобається, що ми тут сонце зустрічаємо і проводжаємо. І вони радіють. Навіть є місцевий чоловік… він трошки випиває забагато, але він радіє від наших молитв, і мені це подобається. Йому не потрібно пояснювати якісь складні істини. Цього не потрібно. Він просто почув молитву, і він знає, що ми сонце зустрічаємо й що це важливо. Він відчуває вже якусь глибину, і хоч він там алкоголік чи хто. От це мені приємно.

Наразі на горі проживає 20 монахів, і всі вони є старожилами ордену. Сергій сподівається, що з переїздом до нового місця в них з’явиться більше прихильників, адже релігійну практику необхідно підтримувати – негоже, щоб усе закінчилося на них.

За словами Сергія, офіційної ієрархії в буддизмі, як у інших релігіях світу, немає. Навіть Далай-лама є таким самим монахом, як усі. Відрізняються монахи одне від одного лише за віком і досвідом, адже ті, хто старший і здобув більше мудрості, заслуговують на повагу інших.

Щодня карпатські монахи виконують релігійні практики. О шостій ранку за гарної погоди вони піднімаються на гору й починають церемонію: зустрічають сонце зі спеціальною для цього молитвою. Повернувшись до будинку, закінчують ранковий ритуал Лотосовою сутрою, яку читають переважно російською, але також є частковий переклад українською. Потім монахи беруться до побутових справ: готують їжу, прибирають, закінчують якісь інші роботи. Буддисти намагаються щодня знайти хоча б дві години на день для індивідуального навчання: читання філософських чи наукових текстів, вивчення мов тощо. Закінчується день вечірньою церемонією. Молитися в гармонії з природою – це головна мета проведення релігійних практик.

 

Повне інтерв`ю на ukrainer.

 

 

 

 

 

КОМЕНТУВАТИ