Фейки, дезінформація, маніпуляції, пропаганда – в соцмережах йде війна за уми. Теми, які зараз найбільше розхитують Україну, – вакцинація від коронавірусу і загроза російського вторгнення. Ці теми вкупі із фейками, які їх супроводжують, присутні в усіх соцмережах, але в кожній мають свої особливості. КУРС попросив аналітикиню «Детектор медіа» Ксенію Ілюк порівняти фейсбук і телеграм та проявити особливості і загрози.
Фейки та деза б’ють емоційно
– З неправдивими новинами про вакцини цього року стикалися 68% українців. І 49% згодні, що побічні ефекти вакцинації небезпечніші за сам коронавірус, засвідчило опитування USAID-Internews, презентоване 17 листопада. Який внесок соцмереж у формування такого переконання українців?
Основна маса фейкових повідомлень про вакцинацію від коронавірусу – з соцмереж. Ми в «Детектор медіа» постійно аналізуємо інфопростір – і телебачення, і соцмережі. Якщо говорити про проросійську дезінформацію, то можна чітко вказати, на яких платформах та у яких групах сконцентровані повідомлення. А от дезінформація про вакцинацію поширена скрізь. Найбільше, певно, у фейсбуці – її можна знайти і в інфопомийках, і у серйозних групах, і на сторінках людей, які поширюють одне від одного. Є чисті за своєю природою фейки, як-от: «від Пфайзера віднімає ноги». А є приховані, що маскуються формою подання. Наприклад, жартівливого характеру: «У того, хто вколовся Пфайзером, виросте хвіст, а у тих, хто Астразенекою, проріжеться третє око». Тут ніби фейк висміюють. Але насправді цей гумор іде з тих самих меседжів, які дискредитують вакцину і вакцинацію загалом. Соцмережі – серце цієї риторики.
– Понад 60% українців в опитуванні як джерело новин вказали соцмережі. І зазначили, що переважно не перевіряють інформацію. Чому так, на вашу думку?
Думаю, що ми не можемо вимагати у середньостатистичного українця, щоби він перевіряв інформацію. Мені здається, що ми не повинні до цього прагнути в принципі. Люди готові платити за інформацію або своєю увагою, або грошима. Готові платити тим, хто їм економить час на багаторівневу перевірку і подає таку інформацію, якій можна довіряти. Відверто: я сама не завжди перевіряю, а просто споживаю з медіа, з якими все “ок” у плані журналістських стандартів. Зазвичай з трьох-чотирьох беру одну й ту ж інформацію – пам’ятаю, що завжди слід вмикати критичне мислення і не довіряти тільки одному медіа.
Ми розуміємо, що якась частина людей в соцмережах підписані на медіа і читають їх там. Але вірогідніше, і це ми бачимо назагал, що для більшості людей соцмережі – це і є джерело новин. Тобто все, що там є в сукупності, сприймається як новини. Сусідка щось репостнула з невідомої групи і обурилася в підводці – новина. Тут проблема в тому, що люди платформу вважають джерелом. Я дуже часто чую на фокус-групах: «Я про це прочитав у фейсбуці». Але ж фейсбук – це платформа. А вже на платформі є різні джерела: профілі, сторінки, групи.
– Які маркери фейків? На які гачки чіпляються люди, коли заковтують фейки і дезінформацію?
Основний маркер – це емоція. Аналізуючи фейки та дезінформацію вже не перший рік, ми побачили, що вони б’ють емоційно. Дуже часто беруться абсолютно правдиві факти і з’єднуються в неправдивий спосіб. І з’єднуються якраз емоцією. У мене є стандартна формула протидії. Спитати себе: а що я відчуваю після цього поста? Що би хотів автор, щоб я відчув? А чи може бути ця емоція вигідна комусь? Ставити й ставити собі такі питання і пам’ятати: коли ми щось читаємо – одразу вмикаймо здоровий скепсис.
З другого боку, фейки і дезінформація проходять, коли є незнання людей, як влаштований і працює світ. Сприяє незнання базових речей. Наприклад, є великий наратив російської дезінформації про те, що Україна – це провальна держава. А в ньому є меседж, що українці ніяк не можуть впливати на владу, на своє життя, на те, що робиться в країні. І це сприймають, бо не розуміють, як функціонує держава і які в людини є інструменти взаємодії з нею.
До речі, моніторинг «Детектор медіа» показує, що кількість фейків у соцмережах знижується, а кількість маніпуляцій зростає. Маніпуляції стають все більше розлогі і розмиті. Дуже часто вони видаються за власні судження. Ну і як спростувати чиєсь судження? Воно ж апріорі тенденційне.
– Чи можемо ми відсіювати фейки одразу, коли скролимо в мережах?
Мені дуже імпонує позиція фірм, які вкладають в освіту своїх працівників. Не тільки у профільну освіту, а якраз у загальну освіту, в тому числі медіаграмотність. Це дуже класний інструмент, який якраз і виховує критичне мислення.
На освіту шкільну і навіть вищу розраховувати в сучасному світі не доводиться. В контексті інформаційної безпеки треба мати розуміння того, як працює інформаційний простір. Тому що світ уже не є таким чітко сегментованим, поділеним за сферами. Сьогоднішній світ є дуже перемішаним, багатоструктурним. І навіть та людина, яка уміє проаналізувати джерело, оперує інструментами медіаграмотності, але не розуміє, як щось одне функціонує, попадеться на дезу чи маніпуляцію.
– Яким джерелам у соцмережах варто довіряти?
«Детектор медіа» складає так звані білі списки, де медіа проходять професійну якісну оцінку. Це телебачення і новинні портали, джерела в соцмережах. Ми проводимо дослідження і повідомляємо, якщо знаходимо токсичні групи, токсичні канали. Наприклад, на ДМ можна перевірити основну масу українського телеграму, який пише на суспільно-політичні теми.
Закликаю людей довіряти професійним спільнотам. Тут знову ж таки зауважу про час. Навіщо вкладати свій ресурс – час – у перевірку чогось, якщо є професійна людина, яка це робить? Але не без того, щоби самому усе ж перевірити організацію, компанію. Бо в нас також є «Роги й копита».
Сітки, рамки та інші пастки телеграму
– Останнім часом фіксують перетікання аудиторії фейсбуку в телеграм. Більшість активних користувачів телеграму – молоді люди. Що, на вашу думку, їх приваблює?
Це певною мірою еволюційна штука. Молоді люди, які колись сиділи у фейсбуці, вже вийшли з категорії молодих. Та молодь, яка зараз у телеграмі, вже має інші способи споживання інформації. Фейсбук мало змінився за десятиліття, тому не задовольняє, наприклад, покоління, яке народилося після 2000 року. І це не про те, є у фейсбуку однолітки чи немає. Це про те, за чим людина приходить на платформу, що шукає і чим хоче ділитися.
Поясню на прикладі. Візьмемо фейсбук й інстаграм, це одна компанія, різні платформи. В медіа зараз присутній серйозний аналіз риторики влади щодо Північного потоку-2. Що ми бачимо у фейсбуці? Довжелезні пости, розмита полеміка, купа тексту, мало фото. Заходимо в інстаграм – там абсолютно інше: на картинках винесено основні тези статті, яка стосується Північного потоку. Прогортав 10 слайдів, отримав основні меседжі – і вже в темі.
Не хочу нагнітати, що молодь не читає, я проти таких тез. Молодь сприймає по-іншому. В контексті того, що у нас значно більше інформації зараз, аніж коли-небудь було, всі борються за увагу. І в цій боротьбі важлива економія часу – більше інформації хочеться втиснути в менший формат. І людині важливо саме в такій упаковці її отримувати.
– Соцмережі – це як курка і яйце. З одного боку, вони впливають на те, як люди споживають інформацію, вони формують принципи споживання. А з другого, – відображають ті запити, які є в суспільстві.
Так, для покоління, яке народилося в засиллі інформації, природним є мінімізувати її кількість, що на них валиться. Тому маємо тік-ток, де превалює кліпове мислення. Кліпове мислення саме по собі не є поганим. Воно означає, що ти можеш сприймати інформацію у вигляді короткого аудіовізуального повідомлення. Якщо у людини тільки таке мислення, то це, очевидно, не зовсім добре, бо вона не зможе сприйняти, скажімо, лонґрід. Але якщо це один зі способів сприйняття, один з інструментів в арсеналі, то все окей.
– Тік-ток – це кліпове мислення, а що таке телеграм? В чому його особливість?
Телеграм досі позиціонує себе месенджером. Проте я не вважаю його тільки месенджером, бо в ньому на цей час є багато елементів, які роблять платформу соціальною мережею. Феномен телеграм-каналів як такий геть відрізняється від інших соцмереж, які у нас були, мова про твітер, фейсбук, інстаграм. Телеграм – це зовсім інша машина. Закриває потреби людей, які хочуть отримувати інформацію коротко і максимально швидко. Унікальність телеграму – інформація оперативна, стисла і просто на телефон. Це дуже зручно. Тому він людей зацікавив і продовжує зацікавлювати.
– Чи є в цій соцмережі притаманні тільки їй способи поширення фейків?
Український сегмент телеграму влаштований так, що є так звані сітки – канали, які регулярно пишуть на соціально-політичні теми і постійно поширюють дописи одне одного. Це десятки каналів. І якщо ти потрапляєш в цю інформаційну «сітку», вибратися звідти дуже важко.
Інший аспект – це те, що в телеграмі найяскравіше виявляється наша «рамковість». От приходить нам сповіщення на телефон – там виставлений шматочок повідомлення. Ми його скануємо очима, – ну, чесно, не завжди є час відкрити, почитати, – тому просто пробігаємо очима, вхоплюємо основну інформацію і йдемо далі. Такий спосіб сприйняття у нашому мозку вмикає когнітивне упередження. Тобто коли йде перше повідомлення про новину, воно створює умовну рамку для нашого мозку, – так працює нейробіологія, – окреслює межі обговорення теми. І все, що буде далі виходити за межі, за цю рамку в цій темі, вже не буде сприйматися. Річ у тому, що мозок хоче максимально ефективно працювати, хоче максимально забезпечувати нас потрібною інформацією. І він уже склав собі картинку – вважає, що оптимізує процес і робить наше життя кращим. Але якщо приходить з якогось анонімного телеграм-каналу маніпулятивне сповіщення, яке робить «рамку» в нашій голові, то ми з цим так і живемо. З «рамковістю» сприйняття боротися складно. На початках взагалі непомітно, що така «рамка» є. Вона може бути непомітною досить довго, але потім все одно проявиться.
Анонімність як безвідповідальність
– Телеграм-канали можна умовно поділити на анонімні та іменні, тобто ті, де зазначений автор. Наскільки можна довіряти анонімним каналам?
Феномен анонімних телеграм-каналів буде мати довгострокові наслідки для тих, хто споживає інформацію тільки звідти. Хоч, взагалі, анонімність в інтернеті не нова річ. Нова вона у телеграмі: канали мають пряме мовлення, необмежену кількість підписників і повну анонімність та відсутність відповідальності як такої. Що приваблює: вони так пишуть, ніби бесідують собі з підписниками. Просто і доступно. А ще відверто. І ще дуже неофіційно, з жаргонними слівцями, з матюками, щоб додати жару, щось підкреслити. Видається, що потрапив на територію повної свободи.
Але, якщо повернутися до критерію емоційності і поставити собі запитання-проявники, ця псевдосвобода ламається. Ми не знаємо, хто автор, хто там – по той бік. Це тотальна ширма. Повна невідомість. Як ми можемо довіряти цій невідомості формувати свою реальність?
Наразі немає кращого місця для поширення дезінформації, фейків і маніпулятивної інформації, аніж анонімні телеграм-канали. А враховуючи ще дуже розмиту політику телеграму, який нібито блокує, а насправді не блокує шкідливий контент та майже не відповідає на скарги, споживачі інформації на цій платформі перед фейками є геть незахищеними.
– В телеграмі більше антизахідних і проросійських наративів, аніж в інших мережах. Чи можна сказати, що у фейсбуці тему розгортають, а у телеграмі доводять до кипіння?
Бачимо, що російська дезінформація є в усіх соцмережах – вона дуже повторювана і дуже одноманітна. Це міф, що вона креативна. Вона доволі примітивна, і її успішність тільки в тому, що вона повторювана на всіх платформах. Відтак є перегукування і переміщення тем. От недавно я натрапила, аналізуючи тему про Північний потік-2, в тік-тоці на відео з тими самими меседжами, що й у фейсбуці та телеграмі.
Відмінність поширення інформації такого роду в телеграмі у тому, що тут себе джерела не стримують ніяк. Якщо подивитися, як себе поводить Шарій, – а ми бачимо, що його відео в ютубі страшенно токсичні, – то в телеграмі та токсична риторика доведена до максимуму. Це можливо, бо немає взагалі ніякої модерації. У фейсбуці щось геть токсичне принаймні можна заблокувати. Можна подати скаргу, отримати на неї реакцію. А в телеграмі все відправляється в пустоту.
Також тут присутній контент, який інші соцмережі блокують автоматично. Наприклад, дуже чутливий контент. У фейсбуці його або маркують – з’являється плашечка з написом, або взагалі видаляють. В українському сегменті телеграму цієї весни ми натрапили на низку каналів, що позиціонують себе як треш. І там справді відвертий треш. Місця вбивств, тіла, кров – не можу і не хочу описувати це. Такий контент поширювати взагалі не можна. У фейсбуці алгоритми одразу би розпізнали і почали би його блокувати. А в телеграмі немає такої опції. Навіть після того як ми надіслали скаргу, що це насильство, вказали, де саме, реакції нуль. Дописи як були, так і є. І таке безконтрольне поширення інформації робить телеграм небезпечним.
– Що ще технічно робить телеграм сприятливим для поширення дезінформації та маніпуляцій?
Та ж анонімність в іншому вияві. Щоби відкрити телеграм-канал, потрібний тільки номер телефону. Фейсбук вимагає для створення профілю персональну інформацію. Якщо ім’я користувача, на думку фейсбуку, видається не людським, то платформа не дозволить створення профілю. Іноді у фейсбуці просять фото паспорта, якщо помічають підозрілу діяльність. У телеграмі потрібна тільки сім-карта. Три секунди – профіль, ще три секунди – канал. І погнали.
На цій платформі мінімум інформації про сам канал, про його засновника, про користувачів, про підписників. Після суспільного тиску громадських організацій на фейсбуці з’явилася інфа, коли створена сторінка, з яких країн адмініструється, чи була зміна назви, що вказує на штучне втручання, на те, що сторінку потенційно можуть використовувати для дезінформації. В телеграмі подібного узагалі немає – там автентичність користувачів неможливо перевірити в принципі. От у анонімного каналу на лічильнику 300 тисяч підписників. Насправді невідомо, скільки з них реальні живі люди. Коли ми досліджували активність у таких каналів, бачили: був період, коли щомісяця додавалася майже однакова кількість користувачів – по 10 тисяч з хвостиком. Це дуже схоже на вливання штучних підписників. І ми ніяк не можемо це перевірити.
– Засновник мережі «Телеграм» Дуров постійно акцентує, що приватність користувача на першому місці…
В телеграмі є секретні чати, зашифровані канали – справді, там використовується одна з найнадійніших технологій шифрування даних. Там ми точно можемо розраховувати на приватність. В інших випадках це радше маркетинговий хід, аніж правда.
З другого боку, до приватності в цій соцмережі вдаються, коли хочуть замаскувати суспільно небезпечні речі. Кілька років тому був прецедент, що ІРА повністю перейшла в телеграм. Її учасники там координували свої дії, планували теракти – і почували себе абсолютно безпечно, ще й захищено. Тільки після того як уряди різних країн почали тиснути на Дурова, платформа почала запроваджувати ініціативи, які нібито видаляють такі групи. Ці ініціативи так і залишилися заходами сумнівної ефективності.
Інша поширена річ у телеграмі, яка підриває приватність, – продаж каналів. Читачі «Детектора» питають: як це сталося, що я був підписаний на один канал, а потім бачу, що то вже інший? На платформі спокійно продають канали – вже є офіційна біржа, на цьому можна заробляти. У світі дезінформації маніпулятори можуть створити спочатку канал «Кухня за 5 хвилин», а потім продати його разом із підписниками – і він почне політичне “мочилово”.
Російська кухня для західняків
– Які регіональні особливості поширення фейків у соцмережах ви бачите? Що характерне для Західної України?
Відвертої проросійської риторики і дезінформації в сегменті соцмереж Західної України значно менше, ніж на сході і півдні країни. Ми з колегами відзначаємо, що регіон розташований ближче до Європи і тому тут більше європейських трендів. Фіксуємо переважно загальну дезінформацію, яка стосується вакцинації чи побутового контексту, але і в неї російські вуха ростуть. Відповідаючи на питання «куди забити цвях», диверсанти ведуть розлогі гілки політичних дискусій з проросійським присмаком. Люди часто забувають, що в групі у фейсбуці чи в чатику у вайбері може бути будь-хто.
Регіональна дезінформація в соцмережах часто стосується історії. Багато російської історичної пропаганди. Вона йде як фон і служить для легітимізації брехні. Постійно експлуатують тему непростих стосунків України з Польщею. В контексті Закарпаття і Буковини люблять порушувати теми «а чиє ж насправді Закарпаття? Чия Буковина?», щоб змусити людей сумніватися і конфліктувати. Спочатку конфліктувати у коментарях під постом, а потім і на вулицях, якщо буде така потреба.
Що прикметно: ми не фіксуємо постійного підживлення цих тем. Їх просто час від часу нагадують і оживлюють. Щоб у разі потреби оживити наші думки і почати прокачувати повним ходом.
– В чому відмінність історичної пропаганди від дезінформації? Як працює історична пропаганда в соцмережах?
Дезінформація завжди має деструктивний характер – руйнує віру людей, доводить, що щось не так. Їй не потрібно, на відміну від пропаганди, змушувати нас повірити в щось, досить зруйнувати. Пропаганда в контексті історії підмінює поняття. Наприклад, наратив, що Крим завжди був російським, – це історична пропаганда, так само як «Росія є наступницею Київської Русі». У проєкті «Ревізія історії», який ми робили з Володимиром Єрмоленком, якраз аналізували російську історичну пропаганду в соцмережах. А потім українські історики давали лікбез. Ярослав Грицак по-філософському пояснював, які речі підривають українську історію, чому Росія ними маніпулює. Між собою ми називали цю книжку «Книга для сімейних дискусій».
– У галичан якось так заведено святкову гостину завершувати дискусіями або про політику, або про історію. Щоби не сваритися зі сватами і кумами, обговорюють історію.
Для тих, кого цікавлять змістовні суперечки, книжка доступна в електронній версії. Можна скачати і використовувати як шпаргалку для перемоги у застільній історичній полеміці. А стосовно полеміки про політику, то можна готуватися за моніторингами «Детектора» по ток-шоу. Мої колеги пояснюють, що нагадує дезінформацію, що віддзеркалює російські ідеї, де хто і чим зманіпулював. Я от читаю і їм дякую, що можу не дивитися ток-шоу, що вони зробили для мене складну аналітичну роботу.
– Російсько-українська війна зараз є однією з основних тем у соцмережах. Так нагнітають про російське вторгнення, що загроза все більше відчувається як реальна. Чи не поновити тривожні рюкзаки?
Інформаційні розганяння про війну і вторгнення з боку Росії є періодичними. Попереднє було навесні. Ми далеко живемо від лінії розмежування, і в нас немає гострого відчуття війни, але знаємо, що на Донбасі є російські війська, знаємо про обстріли. Думаю, що теперішні повідомлення треба сприймати з тієї позиції, що, поки в країні йде війна, тривожний рюкзак слід завжди тримати напоготові.
Другий бік ситуації. Говорячи про гібридність війни Росії проти України, розуміємо, що є такі речі, як інформаційні диверсії, спецоперації, і це частина інформаційної війни, яка йде паралельно війні реальній. З 2014 року інформаційна російсько-українська війна в соцмережах не припинялася. Але і в нас є військова стратегія, Генштаб будує свою інформаційну діяльність. У теперішньому інфопотоці є багато авторів і векторів, і мені здається, що важливо зберігати інформаційний спокій, не поширювати нічого такого, що розганяє дезу і паніку, не бігти в коментарі. Стежмо спокійно, з холодною головою за усім, що відбувається.
Читайте також: Як і для чого прикарпатців вербують конспірологією про хімтрейли
– Поділіться, будь ласка, які джерела у мережах «Фейсбук» і «Телеграм» ви читаєте?
Я в соцмережах підписана в основному на медіа. Плюс декілька груп із мемами, щоби піднімати настрій) Дуже люблю читати іноземні медіа. Маю особливу любов до «Нью-Йоркера» – у них прекрасні довгі оповіді, історії. Підписана на «Вашингтон-пост», «Телеграф». З українських – аналоги іноземних, як-от «ВВС-Україна». А також «Новое время», «Українська правда», «Ліга» та інші – читаю в мережах по суті всі топові українські видання і декілька регіональних.
Рецепт такий, що потрібно мати завжди декілька джерел на одну тематику, хоча би три-чотири. І щоби вони не були з однієї групи – де один засновник, наприклад. Можна ж оце підписатися на Шарій.нет та на Страну.юей і опинитися в інфобульбашці. Я читаю медіа різних власників, які мають різні форми фінансування, чергую їх.
У телеграмі буває, що підписуюся на канал, слідкую деякий час і відписуюся. Бо не подобається, наприклад, як вони подають інформацію: чи занадто часто, чи занадто стисло, чи маніпулятивно.
З анонімними телеграм-каналами часто буває, що я по декілька разів перечитую один і той самий допис. А потім дивлюся попередні дописи – ніби все ок, а цей – от вона, маніпуляція. Дуже тонка грань відділяє правду від брехні. Тому там, де є судження, оцінки, треба бути дуже обережним. Навіть якщо ви підписані на лідерів думок, яким довіряєте, завжди беріть кілька людей з думками на одну тему. Тому що і лідери думок помиляються, а ще у них є свої людські упередження. І тут важливо фільтрувати не тільки чужі упередження, а й помічати свої.
*Цей матеріал виготовлено в рамках проєкту “Західноукраїнська медіамережа” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю видання КУРС та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
Головні новини Івано-Франківська і області в TELEGRAM
.
