Олігархи під наглядом: банкує Ігор Коломойський

Його ексцентрична й насмішкувата поведінка частково пояснює його неофіційне прізвисько Бєня – так звали пишногривого лева – героя радянського мультфільму “Канікули Боніфація”.

Відверто пишаючись своє репутацією найбільшого корпоративного рейдера країни, у минулому він жартував, що може управляти компанією, в якій має лише невелику частку.

Однак у масштабах країни закулісні витівки Коломойського не надто кумедні. Його неодноразово звинувачували у тому, що він не сплачував свою частку податків і проводив рентоорієнтовану бізнес-стратегію на держпідприємствах, що було можливим за рахунок використання зв’язків з урядовцями.

Коломойський спілкувався з Kyiv Post, але відмовився від інтерв’ю.

Невдала деолігархізація

“Усе, що він робить, і весь його бізнес побудований на конфлікті інтересів і злитті бізнесу й уряду”, – говорить Мустафа Найєм, депутат Блоку Петра Порошенка. “Коломойський має значний бізнес-вплив на уряд… Його бізнес ніколи б не отримав тих переваг, які у нього є, без підтримки державних органів, а це є політичною корупцією у прямому сенсі”.

Одним із найбільш скандальних випадків стала невиплата дивідендів і значна податкова заборгованість перед держбюджетом з боку найбільшої нафтодобувної компанії “Укрнафта”, яку Коломойський роками контролював разом із партнерами. 

Це коштувало державі $600 мільйонів несплачених податків.

Трохи більше року тому Коломойський почав активно захищатися, втративши не лише контроль над Укрнафтою, але й посаду губернатора рідної Дніпропетровської області.

Порошенко заявив тоді, що його наступ на Коломойського ознаменував початок деолігархізації, яка раз і назавжди повинна була звільнити країну від лещат олігархів та всепроникної клептократії.

Але президент – і сам олігарх – не дотримався обіцянки. Після конфлікту з Порошенком Коломойський не лише зберіг, а й посилив свій вплив. 

‘Альо, гараж!’

Присадкуватий, енергійний чоловік з сивою бородою і цупким кучерявим волоссям – мільярдер часто видається комічним персонажем. Деякі з його цитат, як-от “Альо, гараж!” і “Каву будеш пити?” стали інтернет-мемами.

На відміну від звичайних бюрократів, він простий і часом має грубувату манеру.

– Коломойський носив сіру футболку і сірі джинси й зовсім не нагадував губернатора у класичному розумінні, – говорить Борис Брагінський, який був речником Коломойського.

Коломойський знаний своїми агресивними випадами, які можуть за мить трансформуватися у різкий гумор.

У жовтні 2014 він визнав, що має громадянство Ізраїлю та Кіпру, на додаток до українського паспорта. За українськими законами подвійне громадянство заборонене. “У Конституції написано, що заборонено подвійне громадянство. А потрійне – не заборонено”, – сказав Коломойський Сергію Андрушку, журналістові “Радіо Свобода”.

Гострий на язик

19 березня 2015 року Коломойський – тодішній голова Дніпропетровської ОДА – образив цього ж журналіста біля офісу оператора системи магістральних нафтопроводів “Укртранснафта”, де розгорівся конфлікт, пов’язаний зі зміною керівника підприємства. Роздратований тим, як Андрушко записав інтерв’ю з ним, Коломойський вилаяв журналіста і поцікавився, куди він запхав свого язика. “Ти сидиш тут і чатуєш (мене), як дівиця свого невірного чоловіка”, – продовжив Коломойський.

У 2015 році депутат Сергій Лещенко опублікував запис ймовірної телефонної розмови між Коломойським і Андрієм Коболєвим, генеральним директором компанії “Нафтогаз”. У розмові, яка буцімто відбулась у вересні 2014, голос, що нагадує голос Коломойського, погрожує керівнику “Нафтогазу” направити батальйони із зони АТО захоплювати ТЕЦ і офіс “Укртрансгазу”.

– Не треба провокувати нас посилати людей з війни, – говорить голос, схожий на голос екс-голови Дніпропетровської ОДА.

Згодом у травні 2015 року Коломойський назвав тодішнього міністра економіки Айвараса Абромавічуса “мавпою” на засіданні ради директорів Укрнафти. Незважаючи на його запальну вдачу, мозок Коломойського “працює, як у інженера”, говорить Брагінський. “Він завжди прораховує, і його мозок функціонує зі швидкістю блискавки”.

Безжальний конкурент

Ще у 2007 році Коломойський вдався до чорного гумору, щоб позбутися надокучливих сусідів – російської нафтової компанії TNK-BP, яка мала офіс поруч з ним у бізнес-центрі Millennium у Києві. Одного разу в квітні офісні працівники були шоковані, побачивши виставку дорогих трун у вестибюлі Millennium’у. Чоловіки у чорних костюмах поширювали листівки, що рекламували похоронну компанію, абревіатура якої українською мовою перекладась як TNK-BP. Через кілька місяців після цього інциденту TNK-BP переїхала в інший офіс.

Незважаючи на те, що його бізнес-структури ніколи не були найбільшими гравцями на національному рівні й часто були відтиснуті суперниками на приватизаційних аукціонах, Коломойський знайшов методи виживання незалежно від того, хто був при владі.

Коломойський разом з партнерами його групи Приват наразі контролюють диверсифікований портфель активів, що починається з України і тягнеться до гірничорудного підприємства в Австралії – все через мережу офшорних компаній.

Бізнесова жилка і політична підкованість допомогли йому пережити всі попередні політичні режими, говорить Святослав Олійник, який обіймав посаду заступника губернатора Дніпропетровської ОДА за головування Ігоря Коломойського.

На захисті бізнесу і України

До 2014 року він і його партнери не були безпосередньо залучені в політику. Все змінилось після Революції гідності 2013-14 років, яка змусила Віктора Януковича тікати.

Коли Росія розпочала військову інтервенцію в Україну невдовзі після закінчення революції, Коломойський був призначений головою Дніпропетровської ОДА й відіграв ключову роль у попередженні наступу Кремля. Він вийшов з тіні й перетворився на найвідвертішого олігарха, який колись вряди-годи з’являвся на публіці й давав інтерв’ю.

Щойно ставши губернатором, він відкинув заяви Росії про те, що так званий переворот у Києві відбувся завдяки правим силам – українським націоналістам, заявляючи натомість, що саме керівництво Росії є нацистським і фашистським.

– Якщо нацисти зробили мене губернатором, то або вони не нацисти, або я не єврей, – сказав Коломойський.

Коломойський також відпускав жорсткі коментарі в бік російського президента Володимира Путіна.

На своїй першій прес-конференції на посаді губернатора Дніпропетровської ОДА 3 березня 2014 р. Коломойський назвав Путіна “низькорослим шизофреником”.

– Він абсолютно неадекватний. Він цілком втратив розум. Його мета – відтворити Російську імперію в кордонах 1913 року або Радянського Союзу в межах 1991 року – може призвести весь світ до катастрофи, – сказав тоді Коломойський.

Путін не забарився з відповіддю, назвавши Коломойського “непересічним шахраєм”. “І ось тепер цей негідник був призначений губернатором Дніпропетровської області”, – сказав він.

Коломойський підклав дров до багаття у березні 2015, коли в інтерв’ю виданню Financial Times сказав, що розуміє, чому Путін захопив Крим. “Він просто скористався ситуацією. Він такий же рейдер, як і ми”.

Одним з перших його кроків на посаді губернатора було запобігти поширенню зрежисованого в Росії сепаратизму з Донецької до сусідньої Дніпропетровської області. Він наказав встановити контрольно-пропускні пункти на кордоні, щоб захистити регіон.

Оскільки українська армія не могла повноцінно захищати країну на початку військової інтервенції, Коломойський спонсорував місцеві загони самооборони, які відіграли ключову роль у патрулюванні блокпостів і протистоянні російсько-сепаратистським бойовикам.

Дніпро (раніше Дніпропетровськ), розміщений між Харковом, де проросійські сили захопили на деякий час місцеву ОДА у квітні 2014 року, і Донецьком, який досі залишається під контролем сепаратистів, став форпостом патріотичного руху. Невдовзі у місті з’явилась велика лікарня і центр для визволення полонених.

Навесні 2014 року проросійські сепаратисти встановили блокпост у Красноармійську на кордоні між Дніпропетровською і Донецькою областями, у той час як українська армія і правоохоронні органи були не готові відбити наступ.

– Фактично не було ні армії, ні поліції, – говорить колишній речник Коломойського Брагінський. Починаючи з кінця березня, команда Коломойського почала створювати волонтерський батальйон Дніпро-1 для допомоги слабкій і погано оснащеній українській армії.

Олійник, який був заступником губернатора за головування Коломойського і його союзником,  розповідає, що олігарх фінансував матеріально-технічний блок, а також екіпірування, житло та продукти харчування, але зброю і зарплати надавав уряд.

Дніпропетровський активіст і блогер В’ячеслав Поєзднік сказав Kyiv Post, що Коломойський щомісяця виплачував від п’яти до семи тисяч гривень бійцям Дніпро-1.

Олійник також сказав, що Коломойський допомагав Правому сектору. Окрім інших батальйонів, які підтримував Коломойський, були також Дніпро-2, Азов, Шахтарськ, Полтава, Січеслав та деякі регулярні армійські підрозділи.

Поєзднік сказав, що хоча Коломойського нечасто бачили в Дніпрі, його команда намагалася втримати позитивний імідж, показуючи гранатомети, нібито вилучені у ворожих диверсантів, і сепаратистів, яких нібито захопили на фронті.

– Їх захист Дніпра був в основному рекламним трюком, – говорить Поєзднік. – Чому вони почали захищати Дніпро? Вони захищали свій бізнес.

Конфлікт із Порошенком

Коли персона Коломойського виросла до національного рівня, він хотів стати олігархом №1 в Україні, як Рінат Ахметов, найбагатший українець і союзник екс-президента Віктора Януковича. Але ці амбіції призвели до протистояння з Порошенком у березні 2015 року.

Саме тоді Верховна Рада ухвалила зміни до закону про акціонерні товариства – знизила кворум для проведення загальних зборів акціонерів для всіх акціонерних товариств до 50% + 1 акції, тим самим позбавивши Коломойського контролю над “Укрнафтою”. У той же час протеже Коломойського був звільнений з посади генерального директора компанії “Укртранснафта”. Коломойський у відповідь направив озброєних бійців блокувати обидві компанії.

Коломойський звинуватив ділового партнера і “сірого кардинала” Порошенка Ігоря Кононенка у захопленні “Укрнафти” і “Укртранснафти”. Врешті Коломойський був звільнений з поста губернатора Дніпропетровської області.

Політичний консультант Тарас Березовець пояснює, що Коломойський став занадто потужним і почав дратувати багатьох своїм хамством до журналістів та інших. У результаті ніхто не підтримав його в критичний момент.

– Він цілком втратив контроль. Перестав брати до уваги, що він є лише одним з 27 губернаторів України і не може бути рівним з президентом, – сказав Березовець.

Найєм, депутат від Блоку Петра Порошенка, сказав, що олігарх вочевидь мав патріотичні мотиви на початку свого губернаторства, але згодом ділові інтереси переважили.

– Врешті-решт його пост став лише додатком до його бізнесу, – сказав він.

Олійник, наразі перший заступник голови Дніпропетровської облради, обраний від партії “Відродження”, применшує конфлікт між олігархом і Порошенком, говорячи, що Коломойський не планував залишитися на посаді надовго.

– Ми планували працювати протягом шести місяців максмимум. Але тоді почалась битва за Іловайськ. Ми не могли піти, – сказав він. – Коли ситуація стабілізувалася, Коломойський пішов. Просто це сталося на шість місяців пізніше, ніж ми планували.

Політолог Володимир Фесенко зазначив, що з 2014 до початку 2015 року Коломойський прагнув бути “однією з ключових фігур в уряді”.

– Але після конфлікту з Порошенком він вирішив повернутися до своєї традиційної тактики, коли він домовлявся з Кучмою, Ющенком, Тимошенко і Януковичем, – додав він.

Угода з Порошенком?

В інтерв’ю з онлайн-газетою “Левый берег” наприкінці 2015 року Коломойський сказав, що досягнув згоди з Порошенком у березні після конфлікту між ними. Угода включала в себе економічні, політичні та медіааспекти. Крім того, не повинно бути жодних юридичних проблем для його союзників, додав він.

Так, один із них, колишній генеральний директор “Укртранснафти” Олександр Лазорко, який перебуває у розшуку в Україні за розкрадання коштів, згодом просив політичного притулку у Великобританії.

Однак конфлікт між бізнесменом і президентом знову спалахнув після того, як інший союзник Коломойського, Геннадій Корбан, створив “УКРОП”, опозиційну партію з антипорошенківською риторикою, у червні 2015 року.

На довиборах до Верховної Ради у липні 2015 року між Корбаном і пропрезидентськими кандидатами спалахнула сутичка на чернігівському окрузі, а згодом Корбан поступився Кличку на виборах мера Києва у вересні 2015. За місяць, у жовтні, Корбан був заарештований за розкрадання коштів, організовану злочинність та викрадення людей. Він назвав це кровною помстою Порошенка за його політичну діяльність.

Існує думка, що команди Коломойського і Порошенка уклали нову угоду після арешту Корбана.

Брагінський стверджував, що звільнення Корбана з СІЗО в березні було частиною угоди. Корбан був переведений під домашній арешт і отримав умовний вирок у справі про викрадення у квітні. Згодом він втік до Ізраїлю.

Інша частина угоди, ймовірно, передбачає те, що Коломойський, його союзники і адвокати повинні мовчати про політику Порошенка, говорить Брагінський.

– Недотримання цієї угоди може потягнути за собою великі проблеми, – сказав він. – Ось чому цю тему просто обходять.

У прес-службі Корбана Kyiv Post повідомили, що наразі він не дає жодних коментарів, разом з тим прес-секретар Філатова, мера Дніпра і екс-заступника губернатора Дніпропетровської області за головування Коломойського, сказала, що він не може коментувати політичні питання, а лише ті, що пов’язані з Дніпром.

Інший аспект ймовірної кооперації з Коломойським стосується підтримки з боку його союзників у парламенті політики Порошенка.

Правляча коаліція, яка зараз налічує де-факто лише дві фракції, відчайдушно потребує додаткових голосів. Це робить її залежною від компромісів з депутатами поза межами коаліції.

Група “Відродження”, що складається з 23 депутатів і яку пов’язують з Коломойським, голосувала за призначення Гройсмана, ставленика Порошенка, прем’єр-міністром 14 квітня, а згодом підтримала кандидатуру Луценка на посаду Генерального прокурора 12 травня.

І Фесенко, і Брагінський говорять, що Коломойський відіграв значну роль в обох призначеннях.

– Цього би не відбулося без Коломойського, – зазначає Фесенко.

Незважаючи на угоди, Брагінський порівняв конфлікт Коломойського-Порошенка з Мінськими угодами про припинення вогню з Росією. – Цей конфлікт жевріє, як цигарка, – сказав він. – У будь-який момент її можна знову запалити.

Буремні 90-ті

Конфліктна вдача Коломойського черпає початок з його юних років. Він народився у 1963 році в єврейській родині інженерів в Дніпропетровську, який нещодавно  перейменували на Дніпро. У 1985 він отримав ступінь в галузі металургії і почав працювати у державному конструкторському бюро.

Але він не пішов стежкою своїх батьків. Разом із друзями Коломойський почав їздити потягом до Москви і купувати комп’ютери та іншу офісну техніку, щоб потім перепродавати це все у Дніпропетровську, пише Forbes.

Наприкінці 1980-х Михайло Горбачов почав просувати кооперативи. Коломойський скористався з цього, коли почав працювати в одному з таких кооперативів – “Фіаніт” – разом зі своїм довготривалим партнером Геннадієм Боголюбовим. У 1991 році вони створили компанію Sentosa Ltd., яку назвали на честь острівного курорту в Сінгапурі, де вони одного разу провели відпустку, за інформацією Forbes.

У наступні роки Коломойський і Боголюбов переключили свою увагу на торгівлю металом, а в 1992 році створили ПриватБанк, на сьогодні найбільший банк України з понад 20% усіх банківських активів країни.

Підтримуючи єврейські проекти

Спокійний і неемоційний Боголюбов, який часто уникає камер, – повна протилежність яскравому Коломойському, однак досі контролює половину акцій у багатьох спільних підприємствах.

У 1995 році Боголюбов почав активно практикувати юдаїзм і тепер є одним з головних фінансистів впливової єврейської релігійної групи Global Chabad.

Виступаючи в листопаді 2010 року в Брукліні, Нью-Йорк, на Chabad конференції, Боголюбов сказав, що його благодійні пожертви зросли разом з ростом його бізнесу. І якщо у 1995 році він пожертвував $10 000, то в 2007 його пожертвування зросли до $10 мільйонів.

– Бізнес процвітав. Це був золотий дощ, – сказав він англійською про той період.

У 2012 у Дніпрі відкрили семиповерховий центр “Менора” – найбільший у світі єврейський громадський комплекс з площею близько 50,000 квадратних метрів. Боголюбов і Коломойський були головними спонсорами цього проекту.

Корпоративне рейдерство

Відтиснута опонентами від багатьох прибуткових приватизаційних угод, група Приват Коломойського, ймовірно, нажила велику частину своїх статків внаслідок придбання компаній в судовому порядку і рейдерських атак.

В Україні зі слабкою правоохоронною і судовою системою, де низькооплачувані і корумповані судді часто видають постанови на користь найщедріших замовників, судові рішення були використані для захоплення активів компаній.

Корбана, бізнес-партнера Коломойського, вважають головним фахівцем з рейдерства. Він стверджує, однак, що в цьому немає нічого поганого.

– Я не ображав жодну чесну чи бідну людину, – сказав Корбан в інтерв’ю Kyiv Post в листопаді минулого року. – По всьому світу це називається “злиття і поглинання”. Те, що я роблю, не підпадає під жодну статтю Кримінального кодексу, і це робить багато людей по всьому світу, наприклад Джордж Сорос.

Корбан також відомий своїм різким підходом у ділових і політичних питаннях. У квітні він визнав себе винним у викраденні Сергія Рудика, глави агентства з управління земельними ресурсами України в 2014 році.

Брагінський говорить, що невдовзі після обрання Порошенка президентом люди з його близького оточення направили члена Київради до Дніпра, щоб відслідковувати корупційні схеми на митниці. 

– Цей чоловік швидко поїхав з Дніпра, оскільки Корбан розповів йому, що сталося б з ним, якщо він не покине місто.

Приватизаційні війни

На початку 2000-х Коломойський і Геннадій Боголюбов співпрацювали з Віктором Пінчуком, іншим вихідцем з Дніпра і зятем тодішнього президента Леоніда Кучми. Коломойський стверджує, що він і Боголюбов укладали угоди з Пінчуком, який використовував свої зв’язки в уряді, щоб заволодіти найприбутковішими частками промисловості України.

Детальна інформація щодо непрозорих приватизацій початку 2000-х могла би залишитися у таємниці, якби не запеклі суперечки між учасниками процесу, які призвели до кількох позовів, поданих до Вищого суду в Лондоні.

У свідченнях, даних у вересні 2013 року, Коломойський стверджував, група Приват співпрацювала з Пінчуком у приватизації декількох великих заводів.

За словами Коломойського, Пінчук використовував свій вплив як зять президента і купував активи за нижчою ціною, в той час як Коломойському з Боголюбовим довелося платити хабарі Кучмі.

Коломойський згадував письмову угоду, досягнуту в січні 2003 року щодо управління “Укрнафтою”. Коломойський стверджував, що він і Боголюбов були зобов’язані здійснювати платежі “в розмірі не менше $5 млн на місяць до листопада 2004 року в фонд, призначений для підтримки наступної президентської кампанії Кучми.

Конституційний суд дозволив Кучмі балотуватися на пост президента восени 2004 року, право, яким врешті-решт він не скористався. Коломойський сказав на суді, що близько $100 млн, накопичених у фонді, були витрачені для особистих потреб Пінчука.

Вкрадене у держави

Виступаючи на парламентському комітеті в березні 2015 року, Коломойський стверджував, що Пінчук і Кучма використовували його. Він назвав приватизацію підприємства “Укррудпром”, Нікопольського заводу феросплавів і виробника сталі “Криворіжсталь” найбільш кричущими випадками, адже обрані олігархи мали змогу купувати стратегічні підприємства за безцінь.

– Всі грають у  футбол, але тільки Німеччина виграє. Всі беруть участь у приватизації, але тільки Ахметов купує, – Коломойський жартував на комітеті, натякаючи на вплив найбагатшого українського олігарха.

У червні 2005 року уряд скасував приватизацію “Криворіжсталі”, яка була продана в 2004 році Пінчуку й Ахметову за $800 млн. У жовтні 2005 індійська компанія Mittal Steel купила сталеварний завод у повторній приватизації за рекордну ціну в $4.81 мільярди.

Коломойський стверджував, що інші державні компанії, які були куплені олігархами за нижчими цінами, повинні також бути перепродані “шляхом націоналізації та експропріації”.

“Укрнафта”

Один з ключових активів Коломойського, “Укрнафта”, де він володіє 40+ відсотками акцій, опинилась в епіцентрі масштабного корпоративного конфлікту.

Вікторія Войціцька, депутат від партії “Самопоміч”, написала 23 листопада 2015 року в листі до Державної податкової служби, що “Укрнафта” отримала доходи на суму 20 млрд грн з вересня 2014 до жовтня 2015 року та мала достатньо грошей, щоб сплатити податки. Але “Укрнафта” “навмисно” не платила податки, приховуючи готівку й не вказуючи це на своїх банківських рахунках, додала вона.

Минулого грудня Державна податкова служба відкрила справу проти “Укрнафти” щодо несплати податків. Податковий борг “Укрнафти” склав 15 млрд грн (або $600 млн) станом на 1 липня, за даними Державної податкової служби.

Коломойський відкидав усі звинувачення, натомість перекладаючи вину на урядовців за використання його та інших підприємств.

Крім того, Коломойський заблокував виплати дивідендів “Укрнафти” на суму 2,4 млрд грн за 2011-2014 роки державній компанії “Нафтогаз”, якій належить 50% акцій “Укрнафти”, перш ніж уряд ухвалив зміни до закону про акціонерні товариства в березні 2015 року, щоб не дозволити йому зривати збори акціонерів. В результаті дивіденди були виплачені пізніше, в 2015 році.

Тимур Хромаєв, голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, заявив у січні, що керівництво “Укрнафти” з 2006 року неодноразово не виплачувало дивіденди міноритарним акціонерам, що не належали до групи Приват.

Але Коломойський заявляє, що “Укрнафта” не могла платити податковий борг і дивіденди, тому що була використана “Нафтогазом”, який, за його словами, незаконно вилучив велику кількість газу компанії.

На початку червня Коломойський подав позов у розмірі $4,67 млрд проти уряду, вимагаючи компенсації за газ, який був захоплений.

Ця сума перевищує витрати бюджету України на сектор безпеки і оборони в 2016 році – на третьому році війни з Росією. Противники Коломойського кажуть, що це йде врозріз із заявами бізнесмена про патріотизм.

Дилема ПриватБанку

Коломойський також володіє найбільшим банком країни, медіаімперією і фактично монопольним авіаперевізником України. Цього важеля досить, щоб, принаймні викликати паніку або навіть призвести до краху цілих галузей.

У червні 2014 року Національний банк України почав чистку банківської системи від неплатоспроможних банків, багато з яких були “кишеньковими банками” олігархів і використовувались для грабунку вкладників, отримання рефінансування центрального банку і відмивання незаконних доходів.

Банки, чиї акціонери не змогли збільшити статутний капітал, були закриті. Але найбільшою проблемою для банківської реформи є ПриватБанк, який повинен збільшити свій капітал на мільйони доларів.

Ситуація в ПриватБанку привела до тривалих суперечок між його основним акціонером Коломойським і Валерією Гонтаревою, головою НБУ.

“Проблема полягає в тому, що одного дня вона (Гонтарева) говорить про близько 128 мільярдів гривень ($5,7 млрд), а потім наступного дня вона говорить, що 15 млрд ($678 млн). І сьогодні вона не знає, що сказати, так ніби язик в дупі застряг”, – сказав Коломойський в інтерв’ю виданню Politico в грудні 2015 року.

Критики стверджують, що Коломойський використовував ПриватБанк як інструмент захисту своїх ділових інтересів.

Станом на початок 2016 року ПриватБанк мав 21% усіх банківських активів країни і розміщував у своїх банках 35% вкладів усіх фізичних осіб України, зазначив Олександр Жолудь, аналітик Центру економічної стратегії.

Олександр Савченко, президент Міжнародного інституту бізнесу, говорить, що вся банківська система зруйнується, якщо ПриватБанк закриють. “Платежі, які не приходитимуть від ПриватБанку, будуть надходити в інші банки, почнеться низка банкрутств, і це призведе до паніки, – говорить він. – Перезапуск системи займе близько одного-двох місяців; а втрати ВВП можуть скласти від двох до трьох відсотків”.

На початку червня Гонтарева заявила, що вона досягла домовленостей з Коломойським щодо ПриватБанку. “Він дав особисті гарантії майже на все наше рефінансування”, – сказала вона.

План реструктуризації вимагає від ПриватБанку поступового зменшення величезної кількості кредитів пов’язаних осіб, а також надання додаткового забезпечення під рефінансування.

Медіаімперія

Коломойський також володіє однією з найбільших медіагруп в країні – “1+1 Медіа”, основним активом якої є популярний телеканал “1+1”. Є думка, що олігарх часто використовує свій канал для захисту своїх інтересів в обмін на компроміси або для атаки проти своїх ворогів.

В аудіозаписі, що був викладений у YouTube на початку липня 2014 року, людина з голосом, що нагадує Коломойського, дає вказівки Олександру Ткаченку, очільнику “1+1 Медіа”, почати кампанію проти лідера Радикальної партії Олега Ляшка. Згодом Ткаченко розповідав, що Коломойський регулярно зустрічається зі співробітниками каналу, але не впливає на новини.

Коломойський в інтерв’ю виданню “Левый берег” відкинув будь-яке втручання у редакційну політику каналу. “Ні, не впливаю. У примітивному, вульгарному сенсі цього слова – точно не впливаю”.

Авіамонополіст

Авіаційна галузь України пережила шок у 2013 році, коли одна з двох найбільших авіакомпаній України, “Аеросвіт”, збанкрутувала. Коломойський був її співвласником.

Відтак ринок був монополізований основним конкурентом “Аеросвіту” – “Міжнародними авіалініями України”, компанією, яку Коломойський свого часу придбав.

Андрій Гук, фахівець з авіації і адвокат, сказав, що до авіаімперії Коломойського також належать “Дніпроавіа”, аеропорт “Дніпро” і сервіси обробки вантажів. Протеже Коломойського також управляють аеропортом Бориспіль, що призвело до звинувачень у так званих “полюбовних угодах” з “Міжнародними авіалініями України”.

– Зараз індустрія фактично знаходиться в руках однієї людини, – сказав Гук.

На гребені

Навіть після того, як Коломойський заволодів ласими шматками української економіки, він не втратив інтересу до інших потенційних активів.

Верховна Рада ухвалила план приватизації 450 державних компаній в 2016 році. Незважаючи на невдалий тендер з приватизації Одеського припортового заводу, найбільшого виробника добрив в Україні, на якому не було подано жодної заявки, Фонд держмайна України все ще сподівається на успішний тендер цього року.

І це один з найбільш прибуткових об’єктів приватизації, що цілком може представляти інтерес для Коломойського, вважають експерти. У 2009 році він разом з діловими партнерами виграв тендер з приватизації, пропонуючи $625 млн за завод, але аукціон був скасований урядовцями, які хотіли вищої ціни.

Брагінський сказав, що справедливість майбутньої приватизації Одеського припортового заводу буде залежати від того, чи буде завод проданий фірмам, пов’язаним з Ігорем Кононенком, ворогом Коломойського і союзником Порошенко.

Політолог Віталій Бала вважає, що Коломойський і Порошенко воліли би знайти мирне і взаємовигідне співіснування. Докази угоди включатимуть в себе ситуацію, коли Коломойський контролює “Укрнафту”, володіє ПриватБанком і зміцнить інтерес до Одеського припортового.

Коломойський і Порошенко “вихідці з 90-х років, де ті, хто не зміг дійти згоди, не залишалися у бізнесі. Ті ж, хто дійшов згоди, залишалися на плаву”, говорить Бала. 

У 2016 році Коломойський зміг забезпечити свої бізнес-інтереси і втримати владу. На відміну від 2014 року, однак, олігарх зараз намагається триматися відсторонено.

Але йому може набриднути залишатися в тіні і він спробує кинути виклик Порошенку, говорить Березовець.

– Коломойський ловить момент, він завжди використовує можливості – коли його противники дозволяють це, пояснює Березовець. І хоча вплив Коломойського досяг своєї кульмінації у 2014 році, це не означає, що він не буде мати нових злетів у майбутньому.

Автори: Олег Сухов, Оксана Гриценко і Альона Жук