Кілька років тому Івано-Франківськ амбітно претендував на звання велосипедної столиці України. Тоді у місті почали облаштовувати велодоріжки, затвердили програму розвитку велосипедної інфраструктури та популяризації велосипедного руху. Зробити встигли чимало. Але раптом все зупинилося. Чому так сталося і як могло б бути, говорили на дискусії «Велоінфраструктура Івано-Франківська», що відбулася з ініціативи громадського ресторану Urban Space 100.
У розмові взяли участь операційна директорка та аналітикиня транспортних даних у компанії «Оресунд» Катерина Лозовенко, начальник управління інфраструктурної політики Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Мирослав Федорків та голова Асоціації велосипедистів Івано-Франківська Юрiй Симчич.
Як починалася новітня велоісторія Франківська
За розвиток велосипедної інфраструктури в Івано-Франківську взялися дев’ять років тому. Тоді міська рада затвердила програму, яка передбачала до 2020 року облаштувати в Івано-Франківську велодоріжки протяжністю понад 100 кілометрів. Велодоріжками хотіли об’єднати усі райони міста з його центральною частиною та рекреаційними зонами.
Мирослав Федорків долучився до створення велоінфрастуктури Івано-Франківська ще до того, як почав працювати у профільному департаменті.
«Нам вдалося з іншими велоактивістами актуалізувати тему розвитку велоінфраструктури в місті, зробити так, щоб ця тема з’явилася на порядку денному міста загалом. І в якийсь період ми скористалися місцевими виборами і зловили за язик кількох кандидатів. Вони пообіцяли, що, якщо виграють вибори, будуть будувати велоінфраструктуру. Один з них пообіцяв велодоріжку на Набережній, інший – на Галицькій. Хтось виграв, хтось програв. Нам було все одно, хто виграє, хто програє, головне, що на той час ми отримали вже дві велодоріжки. Це були перші кроки, – розповідає Федорків. – На той час класно було бути велоактивістом, можна було критикувати владу, щось вимагати, казати, що все не так робиться. І я перейшов на іншу сторону барикад – в комунальний департамент».
Разом з командою департаменту Федорків почав проєктувати й створювати велосипедну інфраструктуру в Івано-Франківську та популяризувати велорух. Результат – велодоріжки на вулицях Галицькій, Довженка, Північному Бульварі, Набережній. Велосмуги на вулицях Грушевського, Івана Павла ІІ, Тролейбусній, Пулюя.
«Досить успішним проєктом є також реконструкція всієї території навколо міського озера з будівництвом не тільки зручної асфальтної велодоріжки, з алеями, але й бігової доріжки», – нагадав Федорків.
Проте із запланованих велошляхів протяжністю понад 100 км вдалося реалізувати лише приблизно 17 км.
Влада змінила пріоритети
Модератор дискусії Володимир Радевич зауважив, що активний розвиток велоруху в Івано-Франківську тривав приблизно до 2018 року. А після проведення в Івано-Франківську Міжнародного велофоруму цей рух пішов на спад.
Якщо ще кілька років тому міський голова Руслан Марцінків заявляв, що Івано-Франківськ стане велосипедною столицею, то зараз у мерії змінилися пріоритети.
«Найвигідніше зараз у Франківській ОТГ жити десь у глибокому селі – від Клузова до Тисменичан. Тому що, на відміну від вас, містян, там людям кладуть асфальт, туди ходять автобуси і т. д. Сьогодні постелили ще кількасот метрів асфальту в одному із сіл Франківської ТГ. Це по суті те саме, що постелити гарну велодоріжку вздовж вулиці Івасюка, – каже Федорків. – Якщо поставити собі за мету зробити велодоріжку в найбільших мікрорайонах міста для десятків тисяч людей, так само, як і для кількох сотень людей дорогу в селі, – це можна було би зробити. На це лише має бути політична воля».
На думку Мирослава Федорківа, зараз немає такого публічного запиту на розвиток велоруху, як, до прикладу, вісім років тому. Він закликав велоактивістів бути більш активними та гучніше відстоювати свої права.
«Автомобілями володіють приблизно 20% мешканців міста, а велосипеди є у 54% людей. Просто кожна друга людина в місті має велосипед – від малого до старого. Тобто це набагато затребуваніше і це набагато доступніше. А інфраструктура в рази дешевша для велосипедистів. І пропускна здатність набагато більша», – каже Федорків.
Катерина Лозовенко теж погоджується, що активісти, які лобіювали в Івано-Франківську розвиток велоінфраструктури та велоруху, після Міжнародного велофоруму розслабилися.
«Нема запиту, який, можливо, влада очікує. А сама влада змістила свої пріоритети. Потім стався ковід, який, власне, можна було використати як інструмент для покращення велосипедної інфраструктури. Але місто це не використало, хоча могло. І це був би дуже класний потужний прецедент в Україні насправді. Громадськість розслабилася. Місто каже: ну все, нам цього не треба, давайте ми будемо краще робити дороги, двори брукувати і на цьому піаритися. І от маємо те, що маємо. Далі почалася війна. І ось ми тут», – констатує Катерина Лозовенко.
Юрій Симчич зауважив, що саме під час карантину в Івано-Франківську з’явилася велодоставка. Завдяки цьому, каже він, зараз в автомобілістів набагато покращилося ставлення до велосипедистів.
«У нас зараз більше як сто кур’єрів забезпечують доставку. І коли зараз забрати велосипедну доставку, місто буде мати дуже велику проблему. Вони навчили водіїв поважати себе», – каже Симчич.
Чи безпечний Франківськ для велосипедистів?
Велоактивістка та співзасновниця громадської організації Franko Bicycle Club Оксана Артемовська вважає, що серед франківців треба викорінювати стереотип, начебто в Івано-Франківську їздити на велосипедах – смертельно небезпечно.
«Коли до нас приїжджають з Європи, з Дніпра, Києва, з якихось великих міст, вони кажуть: люди, у вас ідеальне місце для велосипедизму. У вас нема того трафіку, де на чотири смуги і розганяються до 120 км/год. Короткі вулички, надзвичайно толерантні водії. У нас бездоганна велоінфраструктура уже готова. Ми не Чернівці з пагорбами, ми не Львів з бруківкою», – каже Оксана Артемовська.
Катерина Лозовенко не погоджується з твердженням про ідеальну інфраструктуру для велосипедистів в Івано-Франківську. Вона пояснює, що відокремлена інфраструктура потрібна, зокрема, дітям.
«За правилами дорожнього руху діти з 7 до 14 років просто ніде не можуть їздити велосипедами, окрім парків та скверів. По тротуарах вже не можна, по дорозі ще не можна. А вік з 7 до 14 років – найбільш активний. І саме для них потрібна відокремлена безпечна велоінфраструктура», – переконує Лозовенко.
Також вона зазначає, що у правилах дорожнього руху є багато нюансів, з якими допоможе впоратися велосипедистам впорядкована велосипедна інфраструктура.
«Ми живемо у місті, а місто – це люди. Вони мають жити комфортно і не стресувати. А не стресувати допомагає інфраструктура, яку створюють органи місцевого самоврядування», – каже Катерина Лозовенко.
За словами Мирослава Федорківа, попри те, що велоінфраструктура в Івано-Франківську не досконала, кількість велосипедистів за минулі 10 років збільшилася в рази.
«Нас стало більше. Нас бачать водії, тобто це місто з велосипедами, ти вже не можеш цього не помічати. Ми ввели таку політику: якщо автомобіліст заїхав в центр міста – то він вже комусь винен. Нам казали: тут проводиться політика автомобільного терору – ви тут вулиці пішохідні робите, дороги звужуєте, – відзначає Мирослав Федорків. – Я хочу, щоб ми згенерували ідеї, як нам перезапустити процес, знову актуалізувати цю тему. І нам треба будувати велоінфраструкутру хоча би вздовж магістральних вулиць, по яких досі 95% велосипедистам їздити або страшно, або незручно».
Читайте також:
